Андрій Курков - Ключі Марії

«Олежику! Ти мене налякав! Я думала, що з тобою сталося щось жахливе! Але потім зрозуміла, що з тобою все гаразд. Ти просто поміняв замок, щоб не пустити мене! Я плачу. Твоя Ріна».

Ця записка, знайдена в дверях минулого вечора, викликала змішані почуття. Після першого прочитання Олег розсміявся. Потім щось змусило його ще раз поглянути на «сльозливе» послання, і тут він ненадовго засумував, помітивши на папері сліди води або дійсно сліз. Трохи пізніше він похитав головою, віддаючи належне Ріниному таланту до маніпуляцій. Це ж треба написати таку записку, яка, як хамелеон, буде змінювати зміст, не змінюючи форми і тексту?!

Добре, що Олегові було на що відволіктися. Він знову перегорнув листи Польського і знайшов те, що шукав. Але в листі Польський попереджав Клейнода-старшого триматися подалі від Іова. Що це за ІОВ зрозуміти з листа було важкувато, мабуть, то були ініціали. Тепер, після розмови зі старим, під цими літерами Бісмарк бачив Ігоря Ваврікова, можливо, Олеговича. І тоді все складалося в зрозумілу картинку. Але що далі? Чи живий він? Де його шукати і чи треба? Те, що Польський його не любив або йому не довіряв, уже підказувало, що й Бісмаркові цей пан полковник секретних органів не дуже потрібен. Якщо тільки, звичайно, Клейнод-старший не передав полковникові на зберігання те, що йому довірили зберігати інші колеги.

— Ні, тут без Греції не впоратися, — прошепотів Олег і знову мрійливо уявив собі острів Андрос в Егейському морі. Так захотілося в тепло, до моря, що навіть думки про Польського, про Клейнодів і про полковника відійшли в тінь.

Зітхнувши, не бажаючи повертатись думками з Греції додому, він відсунув убік перечитані листи, відкрив ноут, витяг на екран картинку з археологами і полковником та знову став її уважно вивчати.

І раптом здалося, що в двері постукали. Він здригнувся. Завмер. Нашорошив вуха. Тиша. Навшпиньки вийшов у коридор. Постояв, напружено прислухаючись до життя за дверима. Але тамтешнє життя мовчало. Його там, мабуть, і не було.

— Здалося, — вирішив Олег і повернувся до столу.

Збільшив на ноуті обличчя людей з фотографії. Вавріков виглядав років на десять молодшим за Польського. Напевно, не випадково Польський стояв крайнім праворуч, а полковник Вавріков — крайнім ліворуч. Як два антиподи. А Клейнод поруч з Вавріковим, а не поруч з Польським. Але все одно між Клейнодом і Вавріковим на фото — пів кроку, а решта археологів стоять майже пліч-о-пліч. Цехова солідарність і сторонній контролер.

Питання і сумніви, що виникли після уважнішого вивчення цього фото, навели Бісмарка на висновок, що він не вміє провадити розмови, не вміє вивідувати те, що хоче дізнатися. Адже кілька разів він уже зустрічався з Клейнодом. Міг його розбалакати. Міг у нього дізнатися багато цікавого про його батька і друзів батька. І про Ваврікова міг набагато раніше від старого почути, якщо б зумів побудувати правильні запитання. Надто, що старий начебто і довіряє йому, навіть про допомогу просить. А він про щось другорядне запитає один раз і все, відволікається на дрібниці. Але ж Клейнод не вічний. І виглядав він востаннє поганенько, і ліки з кодеїном просив купити. Плюс живе тепер, точніше не живе, а ховається в підвалі, у вогкості й поруч з бомжами. З якого боку на цю ситуацію не подивись, а старий — у зоні ризику. І якщо з ним щось трапиться, тільки Бісмарк сам і буде винен у тому, що не вивідав у нього щось важливе: і про розкопки, і про батька-«хранителя», який незрозуміло, що зберігав, і, можливо, про таємницю, яку так хоче розкрити Адік.

Олегові тепер стало зрозуміло, що саме задля цієї таємниці Адік і переїхав з Одеси до Києва, задля неї він переконав Олега влаштуватися черговим електриком у Софію. Задля неї Адік змусив його вночі розкопувати давню могилу між собором і стіною монастиря. Але звідки Адік міг знати, де копати? Де він узяв список археологів? Хтось інший, вочевидь, постачав Адіка інформацією і давав завдання, які Адік переадресовував Бісмаркові.

Олег замислився. І засумнівався в своїх висновках. Хоча дивно: чому Адік, який з таким азартом сам копався в могилах стародавніх таврів у Криму, різко перетворився з чорного археолога в менеджера? У того, хто дає вказівку іншому чорному археологу, де і коли копати. Хоча річ, мабуть, в тому, що розкопки в Криму ніколи не були пов’язані ані з великими очікуваннями, ані з ризиком. Розкопки в Софії — це вже і ризик, і великі очікування. Так що Адік просто не хотів ризикувати своєю шкурою і тому відправив туди Олега. Типу, хрін з ним. Якщо помітять і заарештують, так і буде.