Андрій Курков - Ключі Марії

— Ігор Вавріков? — повторив Олег, запам’ятовуючи.

Щось клацнуло в пам’яті, наче він десь і щось про цю людину вже чув. Але одночасно та сама пам’ять підказувала, що про жодного Ваврікова йому нічого відомо не було.

«Але ж в одному з листів Польський просить Клейнода бути обережнішим з кимось. Але яке ж там прізвище? — задумався Олег. — Ні, там точно нема Ваврікова, в цих листах. Але треба буде почитати їх ще раз!»

— А що за допомога вам потрібна? — згадав раптом Олег почуті кілька хвилин тому слова старого.

— Погано мені, — Клейнод втупився в очі гостя болісним, жалісливим поглядом. — Мені б ті ліки знайти, які Георгій Георгійович татові надсилав.

— Так він же в Греції, — видихнув Бісмарк. — Я хочу до нього полетіти, але грошей не вистачає... Якби полетів, то попросив би за вас.

— Ага, — якось дивно промовив старий. — Ну, а в аптеку піти можете?

— Звичайно!

— Я б сам пішов, але для мене кожен вихід на вулицю — тяжкий стрес. За мною стежать. Ті, що двері зламали. Та й в аптеці мені можуть не продати. Молодим наркоманам продають все без проблем, а коли я попросив, то покрутили пальцем біля скроні і не продали.

— А що вам треба в аптеці?

— Кодетерп або кодепсін.

— Ну, добре!

— А скільки вам треба грошей, щоб полетіти до Греції до Георгія Георгійовича?

— Тисяча євро.

— О! Так, це немало! Ну підіть поки в аптеку. І зайдіть у гастроном на розі, візьміть бідному старому щось на вечерю. Кухонька у мене тут, як бачите, є.

— Жодних манускриптів? — здивувався Ваврик. — Служниця сказала, що на столі лежала старовинна книга.

— То це й була старовинна книга: «The Ecclesiastical history of England and Normandy by Ordericus Vitalis», видана в Лондоні в 1854 році. Добряче пошарпана. Я згадав, що та студентка почала з того, що зверталася вже й до інших науковців, щоб ті припинили співпрацювати з новою владою. Здається, цей рух охопив усі наукові кола. А тепер черга дійшла до мене. Вона зокрема сказала, що багато хто з науковців справді припинив чи то пак зупинив свою співпрацю. Відтак її слова про те, що вона й мене зупинить стосувалися саме цього.

Полковник почувався розчарованим, але не планував здаватися:

— А доля світу? — нагадав він.

— Авжеж, доля світу, з її слів, залежить від того, як довго протримається комуністична влада. А без допомоги науки вона, мовляв, буде приречена. От і все.

Полковник похитав головою:

— Як усе гарно і логічно виглядає! Браво, браво... Визнаю, що вам вдалося пояснити непояснюване. Я не буду наполягати, що студентка, яка вас провідала — саме та особа, яку ми шукаємо. Схожа, але цілковитої певності нема. Наразі ми тупцяємо на місці. Хоча в дечому й трішки просунулися. Тому поділюся з вами ще деякими нашими напрацюваннями. Отже, ми добули листа папського нунція, з якого довідалися, що далі сталося з Ольгердом і Дівою. І це нам підказує, що означає печатка з зображенням трьох вершників на одному коні. Саме утрьох вони й рятувалися в Мадярщині від папських найманців і утрьох прибули до Києва.

— І вам стало відомо, ким був той третій?

— Так, це лицар Ніклас із Кельна, який приєднався до них на зворотному шляху, а потім став на службу до князя Ігоря. Дорогою лицарі розділилися, щоб збити зі сліду папських переслідувачів. Яким чином Ніклас виявився третім? Дуже просто. Переслідуючи Ольгерда і Марію, папські найманці стріляли по конях. Отже, вони обоє коней утратили. Ніклас підвів їм свого коня. Ольгерд сів спереду, Марія за ним, третій лицар прикривав їх своєю спиною. Їм вдалося відірватися від переслідувачів, заїхавши в густий ліс. Ольгерд подарував посудину з молоком Богородиці князю Володимиру. Там, щоправда, було не все молоко, яке вони зібрали. Решту він заховав у маленькому печерному монастирі неподалік від Києва. А далі ми бачимо Ольгерда і Марію, перевдягнену за лицаря, в поході князів Володимира Мономаха, Святополка Ізяславича та Давида Святославича на половців. Це 1111 рік. Ось що пише нунцій, який теж був у тому поході, — полковник підсунув Куриласу копію листа латинкою.

«Коли русини зайняли поле майбутньої битви на ріці Сальниці, то побачили, що половців сила силенна. Князі стали молитися, думаючи, що їм доведеться полягти, що не здолати їм такого чисельного ворога, але ніхто відступати не збирався. Священники і ченці стали промовляти молитви перед військом, щоб підбадьорити його. А Діва, яку ми вистежували, випросталася, сидячи верхи на коні в лицарських обладунках, підняла руки свої д’горі і стала гукати в небо незрозумілою мовою. Її крик скидався на крики чайок, вона потрясала руками, викидаючи з себе фонтани гортанних слів, а ми бачили, як хмари починають яснішати, клубочитися, утворюючи химерні фігури, раптом їх стало заливати неймовірно сліпуче світло, і всі побачили янголів у золотих обладунках із золотими мечами та списами, які аж очі разили.