Андрій Курков - Ключі Марії

Коли мобільник попередив, що батарея ось-ось вичерпається, Олег дістав зарядний пристрій і на свій подив з’ясував, що розеток в кімнаті нема. Ні розеток, ні вимикачів, ні навіть лампи під стелею. Цілковито іншим поглядом він втупився у вікно, розуміючи, що воно і є головним джерелом світла. А свічки світитимуть, коли погасне вікно. В цей момент час наче сповільнився. І замість протесту або хвилювання, пов’язаного з неможливістю комунікувати зі світом, налинув спокій.

Незабаром неголосний дзвін покликав Олега на вечірню трапезу. За довгим столом в просторій кімнаті з голими, пофарбованими в блакитний колір стінами, зібралося семеро. Олег знав лише Колю. Перед тим, як сідати, присутні перезнайомилися і, сам собі дивуючись, Бісмарк, тиснучи руку братові Зиновію, назвався «братом Ольгердом».

Брат Зиновій, очевидно, був старшим серед обраних. Саме він після трапези повідомив про те, що вранішній дзвін прозвучить о п’ятій.

Вузьке дерев’яне ліжко виявилося твердішим за канапу. Заснути Олегові не вдавалося. Він просто лежав, дивлячись у стелю, і думав.

Згадуючи все, що пережив останнім часом, він намагався розкласти усі події чітко і логічно зрозуміло, він хотів, щоб ці події самі вишикувалися за значимістю і хронологією, як школярі, яким дали команду вишикуватися за зростом. Він врешті хотів побачити чіткіше і зрозуміліше завтрашній день, адже саме минуле визначає майбутнє, а не навпаки. Він хотів знайти у своєму недавньому життєвому досвіді підказку щодо лиха, яке насувається.

Але, як не старався, жодним чином він не міг передбачати того, що з ним ось-ось станеться. Фантазії людською не вистачило б, щоб передбачати, як драматичні події, що наближаються з неймовірною швидкістю, змінять саме життя навкруги, перевернувши безжально і його світ, і його власне життя. Може, передвісником цих прийдешніх подій стало уявне занепокоєння про своїх найближчих, про батьків, що живуть у Чернігові. Дивним чином до думок про батьків приєдналися думки про Ріну. Думки зовсім інакші, думки безсловесні, наповнені тільки теплом і почуттям.

— Здається, я її люблю, — признався собі несподівано Олег-Ольгерд. — Тільки любов моя до неї не вимагає відповіді. Вона жива і сильна доти, поки безмовна. Нерозділене кохання сильніше за будь-яке взаємне. Сильніше і лютіше. Якщо людина усвідомлює силу власного кохання, змиряється з ним, розуміє, що воно невиліковне, то починає його берегти. І берегти від нього тих, кого любить. Щоб не зруйнувати їхнього світу, не увірватися в їхній світ, як війна, що виходить з-під контролю войовників.

Ці дивні, але такі раптом зрозумілі думки заспокоїли Олега-Ольгерда і наблизили сон. Він занурювався в цей сон під наростаючий тупіт сотень коней, що мчали за обрій. Цей тупіт викликав на його обличчі усмішку відваги.

Андрій Курков (нар. 1961 р.) — письменник, сценарист (за його сценаріями знято понад 20 документальних та художніх фільмів), автор більш як 20 книг. Його твори перекладено 37 мовами світу, зокрема англійською, німецькою, французькою, іспанською, голландською, турецькою та ін. Книжки Куркова неодноразово потрапляли до топ-десятки європейських бестселерів.

Юрій Винничук (нар. 1952 р.) — письменник, поет, драматург, літературний діяч. Живе у Винниках під Львовом. Автор книг «Житіє гаремноє», «Мальва Ланда», «Легенди Львова», «Весняні ігри в осінніх садах» («Книга року ВВС-2005»), «Діви ночі», «Танґо смерті» («Книга року ВВС-2012»), «Аптекар», «Цензор снів», «Сестри крові», «Місце для дракона» та багатьох інших.

Події у новому романі Андрія Куркова та Юрія Винничука розгортаються одразу в трьох сюжетних зрізах: Хрестовий похід 1111 року, описаний у Хроніці лицаря Ольгерда з Галича, початок Другої світової у Львові та Кракові, а також сучасний період.

Хто така Діва, і чому на неї полюють декілька століть поспіль, ким насправді є чорний археолог Олег, і головне — куди ведуть двері, які можна відчинити ключами Марії? Про це дізнаєтеся зі сторінок одного з найбільш очікуваних романів сучасної української літератури останніх років.

Дактилі — фініки.

Бетсата — купіль в Єрусалимі, вона ж і Овеча, складається з двох басейнів, з яких один, наповнюється щорічними дощами, інший же має дивовижним чином забарвлену в червоний колір воду через те, що там мили овець, яких приносили в офіру, від чого й зветься: Овеча, Євсевій Кесарійський.