Андрій Курков - Ключі Марії

Угорі з’явився ряд зелених лицарів-вершників. Унизу всередині стін фортеці стояла Maria. Michael і Olgerd завмерли під написом, на місці зниклих кнопок.

— Вибору немає! — видихнув Олег, відірвавши погляд від екрану смартфона.

Вони вийшли з печерної кімнати.

— Тут же раніше був монастир? — запитав Бісмарк.

— Тут був, є і буде монастир, — відповів чернець. — Монастир Пресвятої Богородиці. Там все гаразд?

— Ну так, тільки брудно і пилу дуже багато, — відповів за обох Коля. — А що там могло бути не так?

— Скелетів, черепів немає? — уточнив питання монах.

Олег похитав головою.

— Добре! — голос ченця став солодким, наче він щойно випив меду. — Тепер я вас обох виведу! — Він перевів погляд з Олега на Колю.

— А Ріна? — запитав розгублено Бісмарк.

— Марія поки що залишиться тут. Не турбуйтесь. Я впорядкую її келію і принесу їй усе, що треба. І буду приносити щодня, допоки її не покличе небо.

— Покличе небо? — злякано повторив Олег. — Вона що — помре?

— Ви помиляєтесь, — відповів чернець. — Небо закличе всіх під свою опіку для боротьби з нечистю, яка наближається до нас. Без Марії ми не дамо ради, лише вона може закликати нам на поміч янголів небесних! Але передусім вона повинна відпочити і усвідомити себе тою, ким завше була, не відаючи про те.

Ріна, мовби розмова її не стосувалася, ступила в темну келію, обійшла її зі свічкою в руці й затримала погляд на жіночому лику на стіні. Оглянула ніші — їх було кілька. Зупинилася перед кам’яною лежанкою, що виступала в правому дальньому від дверей кутку. Доторкнулася до неї.

— Тут було сіно або тканина? — прошепотіла.

— Там буде матрац із сіном! — пообіцяв їй чернець. — Тут усе тепер буде інакше, — у його голосі пролунали нотки радості, виконаної мрії, втілення бажання.

— Але поки що нам треба піти, — додав він дещо стурбовано.

— Ідіть, мені не буде страшно, — сказала Ріна. — Дивно, що я тепер добре бачу в темряві.

— Це не дивно, — відповів чернець. — Вашим очам підсвічує ваше власне світіння. Вам вже без потреби свічка.

Бісмарк, слухаючи ченця, глянув на Ріну і справді побачив, як її фігуру обрамлює ніжне світіння, що сягає стін келії. В цей момент він піймав на собі її погляд, і йому стало відразу спекотно. Від несподіванки сахнувся до дверей.

Дорога назад, на поверхню, здалася Олегові коротшою. На дворі цабенів дощ.

— Майже дев’ята! — Коля показав Олегові точний час на смартфоні.

Вони переставили речі на мокрі верхні сходинки перед входом у підземелля. Чернець якраз замикав двері.

— Гра зникла! — промовив Коля, все ще дивлячись на екран смартфона.

Він підніс мобілку ближче до обличчя. Пальцем «перегорнув» усі робочі сторінки. Лицарі на коні зникли, як і всі інші фігурки і кольорові фонові підкладки.

Олег дивився на золотий перстень на Коліному пальці.

— Вона не зникла, — посміхнувся він. — Вона перейшла в реальність.

— Беріть речі, — монах кивнув на наплічники і торбинку Бісмарка.

Рінина торбинка так і залишилася всередині, за першими, щойно зачиненими дверима. Монах сказав, що віднесе їй пізніше.

— А нам куди йти? — запитав Коля. — У санаторій?

Чернець посміхнувся.

— Ні, — сказав він. — Вибрані вас чекають в іншому місці. Тут поруч. У «Еквідосі». Ви сидіти в сідлі вмієте?

Обидва розгублено похитали головами.

— Так і думав! — не засмутившись, майже весело вигукнув монах. — Навчитесь! Ваше життя тепер стане немислимим без коней.

— А що це за «Еквідос»? — запитав опісля Олег, коли йшли вони вузькою стежиною старого лісу повз могутні дуби і буки.

— Для мирян — кінноспортивний центр, для нас із вами — таємна обитель хранителів, готових у будь-який момент виконати волю Божу. Попереду у вас дуже важкі випробування. День від дня ми чекаємо великого лиха, що йде на нас зі Сходу. Вам доведеться вступити з ним у бій! І тільки Марія зможе вас врятувати, якщо ворогові вдасться скинути вас на землю! Тільки з Марією ви зможете перемогти ворога!

В Олегових очах блиснув задумливий вогник. Він згадав слова старого археолога з острова Андрос. Той теж казав про велику біду, що насувається зі Сходу.

— А «обрані» — це що, як спецназ? — цілком серйозно перепитав Коля, перевівши погляд на новий перстень.

— Так, це як небесний спецназ! — кивнув чернець, що йшов попереду. — І найсміливіші з нього стануть вартою вічності!

У першу ніч на новому місці Олегові не спалося. Кімнатка з віконцем на ставок, вода в якому відсвічувала смарагдовою зеленню, відразу здивувала мініатюрним розміром. Її можна було б порівняти з тюремною камерою, якби не бездоганний ремонт і не сліпуча білизна стін і стелі. Під віконцем стояв дерев’яний столик, на ньому праворуч простенький свічник, а поряд — в’язанка свічок, не менше двох десятків, і сірники. Посередині столика лежала товста картонна тека для паперів. Синього кольору, на зав’язках. Після того, як Олег залишився сам, він заглянув до теки і прочитав назву товстого рукопису. «Хроніка Ольгерда. Переклад українською професора Богдана Куриласа». «Ага»! — зрозумів Бісмарк, згадавши, як дивна комп’ютерна гра перейменувала його на Ольгерда і залучила до своїх персонажів.