Андрій Курков - Ключі Марії

— Чому ти так думаєш?

— Ти знаєш, що дівчата бачать в канапі?

— Що?

— Розпусту і випадкові ночі!

— Ну я тут один живу, мені вистачає, — промовив Бісмарк. — Вона, до речі, не стара. Сам купував.

— Ага, — кивнула Ріна. — Була б у тебе подруга, змусила б ліжко купити.

— Та була, і не одна, — Олег знизав плечима. — І не змусили.

— Тому, що зрозуміли — ти їм не підходиш. Як і твоя канапа. Коньяку наллєш?

— А якщо в мене нема?

— Тоді у мене є, онде! — вона опустила погляд на шкіряний наплічник, що лежав на підлозі біля її ніг.

— Наллю, і в мене є, — промовив Олег.

Налив і їй, і собі.

— Здається, мене знову накриває, — в її голосі зазвучало занепокоєння.

— Що тебе накриває?

— Депресія, страх.

Вона вихилила чарку і запитально подивилася на господаря.

Він знову налив.

— Може, тобі потрібен психолог? — припустив Олег.

Ріна важко зітхнула, подивилася на свій манікюр і враз немов заново ожила.

— Ти що-небудь викопав? — запитала вона раптом, «вистріливши впритул» пильним поглядом в очі Бісмарку.

— Звідки ти знаєш? — Олег відчув острах.

— Ну, ти ж чорний археолог? Сам розповідав.

Олегів переляк минув. Він дивився їй в очі і не бачив у них жодної небезпеки, тільки ознаки чи то меланхолії, чи то п’яної спроби зібрати в «пучок» розсіяну увагу.

— Можу показати, — обережно запропонував.

Думав, що ось у цей момент її очі спалахнуть, і погляд зміниться на спрямований і гострий. Але цього не сталося.

— Ну покажи, — вона знизала плечима.

Просто так показувати свою найціннішу знахідку, яка викликала в нього захоплення, людині, якій, здавалося, захоплення було не притаманне, не дуже хотілося. І Олегові спали на гадку менш цінні здобутки останнього часу: монети, медалі, іржавий револьвер.

Але показувати їй знахідки, що не мають вартості, теж не хотілося. Вона обов’язково гмукне і, чого доброго, почне над ним іронізувати.

— Гаразд, — в Олеговому голосі прозвучала рішучість. — Тільки ти нікому ні мур-мур. Зрозуміла?

З виразу Ріниного обличчя було видно, що її очікування зросли, відсунувши депресію і меланхолію на другий план. Вона кивнула.

Олег постарався якомога елегантніше нахилитися під письмовий стіл. Витягнув звідти літровий слоїк. Відніс на кухню, витягнув з розчину кислоти коштовну знахідку, промив її водою, протер кухонним рушником і повернувся до кімнати.

— Я його ще не повністю очистив, — простягнув їй сиґнет. — Тільки обережніше, я його в кислоті вимочую.

Її пальці при згадці про кислоту завмерли біля самого персня. Вона нахилила голову до його долоні.

— Які смішні! — промовила, роздивляючись печатку. — Удвох на одному коні. Вони що, геї? — На її обличчі з’явилася пустотлива посмішка. — А він дуже стародавній? — запитала вона після короткої паузи.

— Напевно.

— Ну, це ж чоловічий, — вимовила вона з жалем. — А жіночої каблучки не знаходив?

— Поки що ні, — признався Олег.

— Треба було глибше копати! — сказала вона. — Найцінніше і найкрасивіше — завжди глибше сховане.

Ріна знову глянула на канапу.

— Щось мені недобре, — зітхнула тужливо.

— Хочеш полежати?

— Якщо ти не проти.

Дівчина підняла ковдру і просто в джинсах і светрі вляглася на канапі й накрилася.

— Ти мене не буди, я сама прокинуся! — попросила.

Бісмарк очманіло випив коньяк і пішов разом з перснем на кухню. Трохи пізніше розстелив там на столику газету, розклав інструменти і знову взявся очищати. Правда, думки його постійно поверталися до канапи, на якій тепер мирно сопіла Ріна.

— Ну, ти мене здивував! — сказала вона вранці, попиваючи зварену Бісмарком каву.

— Чим же? — Олег розглядав її личко, що посвіжішало зі сну, і все ще мокре після душу волосся.

— На твоїй канапі дівчина, а ти навіть роздягнути її не спробував.

— Я ледачий, — відбувся він жартами. — Та й до сп’янілих дівчат я ставлюся з обережністю. Вони ж можуть протверезіти і написати в поліцію заяву про зґвалтування. До речі, здається, я тебе зараз уперше бачу тверезою! — на його обличчі виникла іронічна посмішка.

— Це ненадовго, — заспокоїла його Ріна. — Але все одно похвально. Бачу, ти позитивний. До речі, знаєш, в стародавньому Ірані діловий договір торговці обговорювали двічі: раз у п’яному стані і раз у тверезому. І якщо результат обговорення виявлявся однаковим, договір підписували. Ой, а що це у тебе на руці, — вона звернула увагу на його посинілий зап’ясток.

— Це ти мене схопила, там, у барі. Я ледве руку вирвав. Що, не пам’ятаєш? — здивувався Олег.