Андрій Курков - Ключі Марії

— То вона згоріла?

— Ні, вона була на мить охоплена вогнем і димом, а потім зникла.

Вечір мовби піднімався з долин, огортаючи їх прохолодою. Ставало відчутно холодніше, й вони вбрали куртки. Коли геть смеркло, стали спускатися, присвічуючи ліхтариками. Але що ближче було до кордону, погасили їх. Олесь не розумів, яким чином дівчина орієнтувалася в темряві, хоч і не суцільній, бо йшла впевнено лише їй знайомим шляхом. Йшла доволі швидко,а йому залишалося лише ступати крок у крок за нею і не втрачати її з очей.

Раптом Арета зупинила його рукою і завмерла. Він прислухався. Щось рухалося неподалік, можливо, звір. То міг бути олень чи дика коза, але не хотілося б зустріти ведмедя. Тиша дзвеніла у вухах, мов струна, вони не наважувалися йти далі й чекали. Щось підступало ближче. Арета нагнулася, підібрала грубий уламок гілки й жбурнула в той бік. Враз сполохано застукотіли чиїсь ноги, ламаючи галузки, мабуть, дика коза чкурнула в глибінь темряви. Вони передихнули.

Спуск, здавалося, тривав вічність, бо йшли вони повільно, щоразу прислухаючись. Але ніде не було живої душі, лише інколи з шумом змахував крильми невидимий птах над головами. А незабаром почулося хлюпотіння струмка. Вдалині вони побачили світло, що, здавалося, блимало, але то була ілюзія, бо щойно вони зупинилися, світло блимати перестало.

— То вікно прикордонної стежі, — шепнула Арета. — Ходімо вбік.

Вони зробили гак і вийшли на галявину. Перш, ніж її перетнути, причаїлися й наслухали, а потім поволі стали рухатися. Попереду заблимали світелка — то прокидалося село, починали зголошуватися півні, а на сході зажевріло. Вони сіли на поваленому дереві перепочити.

До обіду вони без пригод дісталися Львова. Телефон професора безперечно прослуховувався, а вхід до будинку стерегли. Отже, залишалося тільки якимсь чином виманити його з дому. Але й це було ризиковано, бо за ним так чи інак мусив бути хвіст. Та вони мали надію, що в такий час він ще міг бути в університеті.

— Не думаю, що в університеті його вистежують агенти, — сказала Арета, коли вони опинилися в парку Костюшка. — Там його пильнують сексоти, а вони мене не знають. Правда, знають тебе. Отже, мушу йти я. Не знаю, чи зі мною твій батько буде розмовляти. Хоча... можливо, вже докопався до істини. Ану — я ризикну, — сказала вона рішуче і, спритно зібравши волосся у вузол, сховала його під беретку — улюблений антураж всіх совєток. Потім швиденько намалювала яскравою червоною помадою вуста, знову ж таки, як то було в совєтській моді, і запитала: — Ну? Як я вам?

— Господи! Бодай би не приснилася! — засміявся Олесь, бо Арета й справді миттєво споганіла, перетворившись на розпацьканих приїжджих секретарок.

— Що це було? — питав себе Олег, сидячи в каварні за третьою кавою, отямлюючи себе кофеїном після важкої безсонної ночі, яку провів біля Ріни, що, здавалося, пережила за двана­дцять годин падіння в безодню і чудесне повернення до життя.

Коли її пульс піднявся до норми і подих став рівним, коли стало очевидно, що її здолав здоровий, сильний сон, який не випустить її зі своїх обіймів, поки сили повністю до неї не повернуться, Бісмарк вирішив вийти на вологий листопадовий холод, туди, де менше машин і більше кави.

Тепер сон намагався здолати і його, але він відчував, що його можливий сон — не брат сну Ріни. Його сон, якщо переможе, зітре з пам’яті все, що його наблизило до розгадки таємниці, вирішувати яку наосліп найняв його Адік.

— Ні, тільки каву для бадьорості, — сам себе переконував, піднімаючись вулицею Франка.

І ось третя кава підказувала, що потрібна і четверта, і, можливо, п’ята. Але він на правильному шляху. Він збереже і навіть запише те, що може забутися. Він складе ще раз у ланцюжок усе, про що дізнався, все, що продумав і почув за останні дні. І навіть якщо щось не захоче вбудовуватися в ланцюжок, він його підвісить поруч, щоб не випускати з уваги і за першої ж нагоди вбудувати в інший ланцюжок або в загальний пазл.

Після четвертої кави сам собою в руці виник мобільник, і Бісмарк зателефонував батькові.

— Привіт! Кого я чую! — батько виразно був здивований. — Якісь новини?

— Ні, тату! Питання. Тільки воно інтимне. Не ображайся!

— Ну, запитуй. Напевно, гроші потрібні?

— Ні, але пообіцяй відповісти чесно і не гніватися.