Андрій Курков - Ключі Марії

Людський потік увіллявся в приміщення двірця. Коли набилося доволі багато людей, жандарми зачинили вхідні двері. На виході з приміщення стояв стіл, за яким сиділи есесівці. Пасажири повинні були показувати документи і розкривати перед ними торби.

— Треба сховати ліхтарики, — шепнув Олесь Ареті. — Інакше здогадаються, куди ми вирушаємо.

Вона кивнула, вийняла ліхтарик і подала йому. Він сховав обидва ліхтарики в кишені куртки.

Німці наказали вишикуватися у дві черги: чоловіки з правого боку, жінки з лівого.

— Підходите по черзі, показуєте аусвайси, квитки і розкриваєте багаж для огляду, — пояснив жандарм.

Запанував рух і шемріт. Жандарми зазирали до кожної торби чи валізи, перебирали руками вміст, потім кивали на двері, і людина могла покинути приміщення. Олесь поклав наплічника на стіл. На відміну від всіх інших торб, які досі були оглянуті, він був напівпорожній. Це викликало подив у жандарма, він покрутив у руках ножика, кинув його назад і зміряв Олеся уважним поглядом. Відтак сказав:

— А що в куртці?

Олесь захвилювався. Рука потягнулася до кишені, а він шукав, що відповісти і не знаходив, щось треба було б пояснити, навіщо аж два ліхтарики. Жандарм спокійно чекав. Раптом озвалася Арета, яка вже пройшла контролю:

— Там нічого нема.

Жандарм подивився на неї з неочікуваною повагою, стенув плечима і кивнув на двері. Олесь згорнув наплічника й вийшов, відчуваючи, як ноги злегка заплітаються і не слухаються. На вулиці він втягнув у себе надвечірнє повітря.

— Ходімо, — підштовхнула його Арета. — Нема чого ґав ловити.

— Що то було? — запитав ошелешено Олесь.

— Нічого особливого. Таке зі мною бувало не раз. Але не варто ризикувати, бо іншого разу може й не вдатися.

Сянок був містом, яке правило за перевалковий пункт для втікачів зі сходу. Там відкрито було кілька таборів для дорослих і один табір для дітей. Усюди кипів рух і вирувало життя.

— Підемо в гори, коли почне сутеніти, — сказала дівчина. — А зараз можемо посидіти в кнайпі.

Це було цілком доречно, після стресу на двірці Олесь потребував перепочинку. Він замовив собі пиво, а дівчина — каву. Їсти там і так не було що. Вони мовчки попивали кожен своє і дивилися у вікно. Черниці вели вулицею дітей у вишиванках.

— Сиротинець, — промовила Арета. — Там є і єврейські діти перебрані за українців.

— Знову талант провидця? — усміхнувся він.

— Це як зблиск світла. На одну мить. Потім усе гасне.

— Сервус, Ольку! — пролунало над головою, Олесь озирнувся і побачив колишнього товариша, з яким разом училися. Він підсів до них, теж замовив пиво і розповів, що минулої ночі перейшов з совєтського боку.

— Якщо ви збираєтеся туди, — сказав він, — то не раджу. Тиждень тому я опинився в околицях Любачева. Німці вже стягнули війська і техніку до кордону. На північ від гір неможливо наблизитися до кордону ближче, як на двадцять кілометрів. Гори — єдине вікно для перебіжчиків. З днини на днину німці підуть у наступ. Краще туди не пхайтеся, бо хтозна, що совєти зачнуть, коли почнеться паніка. Наших арештовують цілими пачками. Всі тюрми у Львові забиті по вінця.

Олесь не знав, чи можна йому довіряти, і відповів, що вони й не збираються вдруге потрапляти в те пекло, але чекають на друзів, з якими умовилися зустрітися в Сяноку. Користуючись нагодою, він запитав, чи чув той щось про його батька.

— Не тільки чув, а й бачив його. Я маю дівчину, яка власне вчора складала в нього залік, а я чекав на неї. Я її намагався намовити тікати зі мною. Та вона вперлася і залишилася, хоча належить до молодіжної ОУН. Принаймні я переконав її виїхати на село. Не знаю, чи послухала.

— Отже, ще вчора з ним нічого не трапилося... — промовив Олесь тихо.

— Ні, кажу ж... А, до речі, — всміхнувся він. — Ось учорашня львівська газета. Там є про наш університет і згадано твого батька.

Він поклав на стіл складену вчетверо газету «Вільна Україна» і попрощався.

Олесь поглянув на Арету, вона всміхнулася.

— Отже, з вашим батьком усе гаразд. Вас просто намагалися змусити увімкнути радіомаяк. Тепер самі переконалися, що на нього чигає небезпека?

Близько шостої вечора Ріні стало погано. Вона хитнулася, дивно схлипнула і простягнула руку туди, де не було за що вхопитися. Олег встиг вискочити з-за столу, підхопити її і підвести до канапи.