Юрій Андрухович - Дванадцять обручів

Він пильнував за кожним її рухом, не дозволяв танцювати з іншими, а сам танцювати не вмів. І саме тому, сраний старий пес, він усім казав, що його жінка не танцює, що вона - тримайте мене! - соромиться власних рухів! А тепер, здохлий старий мольфаре, дивись - от як я - тримайте мене! - роблю ластівку!

Вона не могла не послизнутися й важко шубовснути у ванну, здіймаючи піняві бризки і вихлюпнувши при цьому на килимок із написом "Слава Йсу!" добру третину води. "Ідіот, - подумала вона, - Боже, який ідіот, пришелепок і дурень!"

Трохи згодом, масажуючи під душем несильно забите й від того не менш привабливе місце, вона додала: "Я стою між ними двома". Їй хотілося продовжити цю думку, але вона була наче загіпнотизована. Я стою між ними двома. Я стою. Між ними. Двома. Ясто. Ю. Між. Нимидво. Ма.

Пізніше, коли вона вже витиралася всіма п'ятьма рушниками, її думка посунулася трохи далі: "Одного з них я люблю, другий мені подобається".

Проте чогось тут не вистачало. "Один з них любить мене", - твердо знала вона. З другим не було певності, тому про нього мовчок. Одного з них я люблю. Один з них любить мене. Одногозних я. Одинзних мене. Тіло зробилося сухим і теплим. Це було без сумніву її тіло. Добре, що воно було її.

Вона знову стояла перед дзеркалом - тепер уже вилізши з ванни. Вона втирала в себе свій улюблений крем від зморщок.

"У тебе доросла дочка", - прогугнявило в неї з-за плечей.

O Scheisse, вилаялася вона німецькою. Він знову тут! Вона вже знала, що зараз він причепиться ззаду і почне дихати їй у потилицю, залоскочуючи карк опущено-пшеничними вусами. Його не побачиш у дзеркалі, але він тут. Вона вирішила не озиратися.

"У тебе доросла дочка, - прожвинділо ще раз. - Подумай про свої літа. Ти моя".

"Забери свої руки, - подумала вона у відповідь, здригнувшись від холодного стиску на талії. - І відійди, зникни. Тебе немає".

Але їй було владно повторено:

Ти моя.

"Тільки не це", - подумала вона, відчувши, як він нахиляє її вперед; вона спробувала опиратись, але він мав у тисячі разів більше сили в холодних руках, і саме ці машинно холодні руки зімкнулися в неї на грудях, а потім одна з них притисла їй голову до ебонітової поверхні туалетного столика перед дзеркалом. "Не треба", - благально подумала вона, відчувши, як щось іще холодніше, значно холодніше, ніж руки, якийсь крижаний штир з кулястим шорстким наголівником, силкується вдертися в неї ззаду. За якусь мить вона усвідомила, що будь-які пручання даремні, і зараз відбудеться те, що вже не раз відбувалося з нею в її снах і закінчувалось її ганебним капітулянтським оргазмом. Але, як тільки вона це усвідомила, відчуваючи глибоко в собі перші безжальні поштовхи ненависного й солодкого поршня, то відразу усвідомила й ще одне - що це лише сон, і з нього можна щомиті прокинутися - варто лише забажати.

Тому вона непомітно вивільнила праву руку з-під смертельно-зимного тягаря, що навалився на неї, й насліпо потяглася до штори праворуч від дзеркала, щоб відігнати його бризками денного світла. Вона ще чула, як посипалися з усіх полиць зачеплені нею по дорозі незліченні, переважно віденські, флакони, аерозолі й тому подібні прибамбаси, як усе це загриміло різнобарвною лавиною в умивальну раковину й на кахляну підлогу, а потім світляна білість різонула її по очах, льодяний поршень раптово обм'як, ослаб і безболісно з неї вислизнув.

Вода у ванні встигла захолонути. Пані Рома знову відкрутила кран гарячої й, поволі приходячи до тями, навіть не здивувалася, побачивши всюди -на підлозі та в умивальній раковині - сліди своєї недавньої боротьби, про яку той дурень, дурень, дурень і кінчений ідіот у сусідній спальні навіть і гадки не мав.

Режисер Ярчик Волшебник того ранку перечитував сценарні варіанти для відеокліпу, який він прибув сюди знімати. Йшлося про кількахвилинну рекламу чудодійного "Бальзаму Варцабича" - навдивовижу бридкого й навряд чи нешкідливого для здоров'я споживачів пійла, що останнім часом з'явилося на ринку алкоголів і ніяк не могло пробити собі дороги серед визнаніших та відоміших конкурентів. Не допомагали ні сміховинно низька ціна у шість гривень шістдесят п'ять копійок, ані тьмяно-болотяний колір виробу, що за ідеєю виробника мусив асоціюватися з карпатським довголіттям, ані навіть цілком симпатичний слоґан "Споконвіку і назавжди", псевдослов'янською в'яззю старанно виведений на етикетках. Порятувати ситуацію могла тільки нав'язливо-голосна рекламна кампанія. Продукт, який було замовлено Волшебникові, планувалося для всіх телеканалів країни, хоч - і представник замовника не приховував цього - остаточною метою був вихід на НТВ, СТС, ТВН, RTL, а навіть і MTV.