Iван Бiлик - Меч Арея

— Ще… – вiдповiв ябедник, не встигаючи за князем, i почав повторювати вголос те, що писав: "…чи ще як… то бути головi твоїй кромi… кромi плечу…"

— Тепер сам начерти до царя латинського, по тому прочетеш менi.

Костан сипнув на вогкий пергамен жменю дрiбного пiску, струсив додолу й пошкрiб писалом у рiдкому сивому волоссi. Такi вроки Гатило давав йому не вперше, однак же вельми нелегка то рiч догодити Великому князевi. Костан раптом уявив собi обличчя пихатого воєначальника Ецiя, в якого колись слугував за письмовця. Римлянин обов'язково порве сей згорток цупкого пергамену, як робив завше, коли йому не до смаку виявлялася чиясь ябеда.

Вiн кiлька разiв умочав писало в каламарик, i тетрамен щоразу висихав. Нарештi Костан вималював перше слово. «Аттiла», й усе пiшло швидко й плавно.

Тим часом Гатило почав наказувати Русичевi ябеду до Борислава, свого намiсника всiєї Мiзiї, й Дакiї, й Сiрмiї:

— Пиши: «Гатило, Великий князь київський…»

— Яким письмом? – перепитав ябедник. Гатило подумав.

— Пиши руськими четними рiзами. Якщо трапить до рук татських, аби не розчитали суть… «Гатило, Великий князь київський, i всiєї Русi самодержець, україни Сiврської, й Дерев…»

Закiнчивши ябеди, Гатило наказав трьом слам збиратись удосвiта в далеку путь трьома поїздами. Й уранцi, щойно сли рушили, як до свiтлицi Гатилової вбiг мiж приворiтний:

— Княже, готи!

Гатило спершу подумав, що готи зненацька з'явилися пiд стiнами городу Бауракорума, та мiж сказав:

— Сли готськi моляться видiти тебе. Князь посмiхнувсь:

— Уводь.

По хвилi двоє кремезних i ще досить молодих русявцiв з рудими й геть однаковими довгими бородами вклонилися Гатиловi до землi. Один з них, певно, сол, щось мовив, i Гатило тiльки тодi здогадався, що не покликав перекладача.

— Костана сюди! – гукнув вiн у прочиненi дверi. Й коли ябедник увiйшов, кивнув до гота, щоб казав свої вiншування. Той самий рудобородий почав заповiщатися:

— Герцог фон Дiтлiб! – i вдарив себе п'ястуком у груди. Тодi вдарив товариша по плечi й сказав: – Райтер Отокар Бiтерольф. Христом богом конунг вiзiготiв Теодорiк Рудобородий шле братовi своєму зичення довгих лiт i двадесять жеребцiв скакової породи.

Гатило мимоволi засмiявся на такi зичення й подумав, що всi готи, певно, рудобородi. Але то не мало стосунку до справи, й вiн заходився пильно слухати готських слiв. А дiждавшись кiнця, кивнув можевi, що заглядав у дверi, й щось шепнув йому на вухо, коли той пiдiйшов. Мiж поволi видибав у сiни, а далi загуркотiв чобiтьми по мармурових сходинах.

Увечерi слам було влаштовано пир, як i належить за руським локоном, бо сол завжди лишається слом, хоч би якi вiстi вiн принiс у пазусi. Пирувальники зiбралися на вiдкритiй терасi колишнього комiтського дому, на колонах та пiд арками горiли яскравi римськi смолоскипи, якi майже не кiптюжили, за столом лилися вина й меди, їлись простi й вишуканi страви, мовилися здоровицi. На городських же стiнах також нi на мить не згасали вогнi. Мiж визубнями кам'яних мурiв полискували бронзовi, залiзнi та скорянi шломи й рiзницi сторожi. Пiд стiнами ж iзсередини городу та поза городом миготiли вогнi руського стану й заливали непевним сяйвом усю долину до самого лiсу на горi.

Мiсяця травного

У римському станi панувало напруження. Старий, увiнчаний лаврами багатьох перемог воєвода Ецiй знав, що настала його пора: або вiн здолає нарештi Аттiлу, або ж Захiдня Римська iмперiя, зшита з багатьох клаптiв i чужорiдних тiл, перестане iснувати. Третього рiшення не було й вороття – теж. Пiд оружжя стало все здатне до бою ополчення римське, полки всiх пiдвладних i залежних язикiв. Разом iз вiйськом iмператора Валентинiвна були войовничi готи, й се теж багато важило.

Головне полягало в тому, щоб не дати Аттiлi з'єднатися з вiйськами вандальського короля Гейза. Сполученi полки римлян i вiзiготiв ударять спершу по головних силах Аттiли, що встиг захопити всю Пiвнiчно-Схiдну Галлiю. Тодi з тилу гунiв припруть залiзнi тагми константинопольського iмператора Маркiана, й якщо ласка Георгiя Побiдоносця та святого Димитрiя Побiдника буде на боцi християн, культурнiй Європi судилось iснувати й надалi: пiдвалини сторiччями будованої цивiлiзацiї лишаться непохитними во славу iстинного бога римських та грецьких патрицiїв. I тодi вже нiчого не варто буде знищити, змолоти вандалiв, якi захопили споконвiчнi римськi колонiї в Європi й Африцi, й повернути їх одвiчним володарям.

Римськi легiони суворим ладом просувалися трьома колонами. Тi, що були вже в Савої, ввiбрали в себе розбитi залоги втрачених мiст i фортець полунiчних i поспiшали на полунiч долиною Родани та Сони. Друге ополчення йшло слiдом за ними з П'ємонту. Третя група легiонiв, сформувавшись у Медiоланумi[22], побралась понад берегом Середземного моря на захiд, щоб з'єднатися з головним осередком готського вiйська. Сими легiонами правив iнший воєначальник римський – Лiторiй.