Любко Дереш - Трохи пітьми

Здесь есть возможность читать онлайн «Любко Дереш - Трохи пітьми» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Книжковий клуб сімейного дозвілля, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Трохи пітьми: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Трохи пітьми»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Улітку на далекій полонині Шипіт у Карпатах відбувається молодіжний з’їзд неформалів. Сюди приїжджає Гер, у якого є домовленість із невідомими людьми: вони мають приїхати, аби організувати фестиваль у фестивалі – зустріч самогубців. Упродовж двох днів збираються шестеро майбутніх мерців: юна мазохістка, екстрасенс-невдаха, двійко дівчат із фобією переслідування, розчарований молодий програміст і Гер – панк та алхімік з глибокою душевною травмою. Незрозумілі, несподівані події, герої-неформали, танці навколо вогнища, сеанси «шаманотерапії» не залишають часу на роздуми, вони спадають на всіх без винятку «самогубців», призводячи до драматичного фіналу.
Обережно! Ненормативна лексика!

Трохи пітьми — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Трохи пітьми», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Алік розпаковує рюкзак, дістає звідти легкі шльопанці на піногумі, мейд ін чайна, куплені в Хмельницьку на барахолці. Перевзувається, ставить паркі черевики подалі вивітрюватися. Скидає куртку грибника, знімає мокру тільняшку й переодягається в сухе – запрану футболку з ледь помітним словом СПОРТ.

– Я можу тобі чимось допомогти? – питається в мене.

– Зараз, розгориться вогонь, та й підемо по дрова.

Алік задоволено киває, впирає руки в боки (у нього круглий животик) і спостерігає за народом унизу. Там весела метушня – люди стягують дрова на середину поляни, де має горіти святкове багаття. Це традиція Шипота – щороку в ніч на Купала палити велику спільну ватру. Кожен, хто хоче посидіти поруч, вважає за честь притарабанити пару колод чимдовших. Молоді люди змагаються, хто приволоче масивнішу. Благо, повалених дерев у лісі від зими неміряно… Весь табір, незважаючи на хмари (а то й завдяки їм), жваво готується до вечора.

Вітер стихає. Коли раптово тихне вітер, це означає, що циклон опинився якраз над головою. Безвітряне коло в центрі вітряної лійки циклона називається «оком». Ми з Аліком йдемо вище в ліс за гілляками, і я подумки смакую ці словечка: «око циклона», х-хе!

Віка принесла води у пластикових пляшках. Пляшки перемазані болотом, з налиплими листочками бука. Вода холодна, поверхня пляшок вкривається росою. Роблю кілька ковтків із рипучої пляшки. Алік теж пробує тутешню воду і хвалить її солодкий присмак.

Віка в печалі – походи до тернопільчан завдають їй болісних уражень. Щось там вона не поділила з дівчатами – чи то хлопця, чи що інше… Вона сидить, упершись підборіддям у коліна, длубається патичком у вогні. Коли патичок загорається, Віка витягує його з жару і задмухує. Витягує – і задмухує.

Ламаю гілки на годящої довжини дровечка.

– Так те-е-емно, – ниє Віка, вкотре задмухуючи вогник на гілочці.

– Ну, пригощайтеся, – Алік розгортає пляцок і на колінах нарізає його на шматочки. – Трохи прим’явся, але нічого. Я його спеціально на сам верх клав.

Беремо по шматочку. У животі бурчить. Усе-таки щодо обіду Віка мала рацію. Коли це вона витягує банку розчинної кави «Галка» й насипає нам по купчастій ложці до горнят. Звідки це в неї такі запаси?..

– Каву де взяла?

– А… в тернопільських вкрала. У них там хавчика – завалитись… Так їм і треба, буржуям.

Віка заливає порошок окропом. У ньому плавають утоплі мушки, травинки, лусочки й таке інше. Віка намагається лити повільно, щоби це добро залишилося в казанку.

– А цукру ти не вкрала, бува?

– Цукор в іншій палатці.

Алік лізе до своєї торби й дістає звідти майонезний слоїчок з білими кристаликами (ні, не ЛСД, а рафінаду). Десь здалеку чути грім. Віка старається – сама кожному цукрує і сама розмішує. Хоче, щоби з нею говорили, гладили її, шанували і любили.

Пробую пляцок.

– Нічого такий, – кажу, жуючи.

Віка теж киває. Вона пхає у себе кусок усіма пальцями враз. Алік витягує з кишені рюкзака столові салфетки і кладе біля нас. Сам кладе собі пляцок на салфетку.

Знову грім, на цей раз ближче. Від пляцка залишаються самі крихти. Віка, переконавшись, що ніхто на них не претендує, витрушує дрібки з паперу до рота.

Потягую каву. Від постійного кавування в роті оскома. Для різноманітності можна піти в село купити молока. Тут воно дешеве й солодке.

Порив вітру. Шкіра вкривається сиротами. Циклон переміщується.

– Зимненько щось, – зауважує Алік, він накидає на плечі куртку й озирається. Буки вгинаються, шумлять білим листям. У прихистку лісу вітер не так відчутно, а над деревами, він, мабуть, скаженіє. Ми ж високо в горах. І звідки ця негода взялася так раптово?

– А що це там, внизу, таке буде? – питає Алік.

– Ватра, – каже Віка. – Купальський вогонь. Щороку розводять велику ватру. Біля неї всі збираються, сміються, пісні співають. Ми підемо, правда? – Віка дивиться благальними очима.

– Само собою, – відповідаю їй. – Але тоді треба принести трохи дрівець.

Алік зауважує:

– Ніч на Купала – це дуже цікаво. Це, друзі, містична пора. Духи виходять з лісів. Ви це знаєте? А вогонь на Купала очищає всіх.

Віка пожвавлюється й лізе в кишеню по куриво. Цигарки в неї тепер теж інші, модніші. Мабуть, із резерву монархії.

– А ще на Купала люди збирають трави, – твердить Алік зі знанням справи. – Ці трави діють зовсім по-особливому. Оберігають проти нечистої сили, відганяють усе погане, ось.

Над головою блискавка, тріснуло прямо за спиною. Я аж підскакую. Оглядаюся. Древко мого саморобного прапора зламано, знамено на землі. Переможно наступивши на штандарт, стоїть низькоросла розпатлана дівчина зі страшними болотяними очима.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Трохи пітьми»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Трохи пітьми» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Трохи пітьми»

Обсуждение, отзывы о книге «Трохи пітьми» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x