Сергей Жадан - Депеш Мод. Ще одна розмова

До кімнати вбігає хтось із адміністрації. «Усе,– кричить,– ходім, ходім, скоріше, час починати». І вони починають підійматися й виповзають у коридор, ідуть вервечкою, одне за одним, дожовуючи хліб, добиваючи папіроси. Какао тягнеться за ними. Вони переходять якимись закамарками, усюди стоять щити з агітацією, на стінах висять вогнегасники, нарешті виходять на світло, хтось повертається до Какао й каже: «Друже, почекай нас тут, добре? Ми недовго».– «А скільки це триватиме?»– питає Какао. «Та пару годин, може, трішки довше,– сядь он під стінкою і почекай».– «А можна я послухаю?»– не хочеться йому позбутися товариства. «Послухай,– говорить хтось,– послухай, але, в принципі, тут не дуже цікаво— так, хуйня повна». Какао лишається тільки повірити їм на слово.

Зал забитий, зібралося понад дві тисячі чоловік. Хто прийшов пізніше— стоять у проходах, штовхаються під сценою, публіка стрьомна— студенти, пенсіонери, військові, інваліди, інвалідів особливо багато, ну, це зрозуміло, є навіть бізнесмени, у костюмах ядучих кольорів, ну й так далі. Коли вони виходять, зал радісно вибухає, інваліди починають кричати якісь свої мантри, їм махають руками, посміхаються, навіть пара букетів полетіла на сцену. Вони виходять і не поспішаючи беруть до рук інструменти, підключаються, хтось щось показує звуковикам, мовляв, дайте мене більше, хтось відкриває пляшку з мінералкою. Народ і далі скандує, улаштовуючи собі невеличке свято, але вони не надто на це ведуться. Усі розуміють, у чому тут річ, хто тут насправді головний і чим все це закінчиться. І коли розігріті інваліди починають співати хором і на них уже майже ніхто не зважає, з’являється він -

преподобний Джонсон-і-Джонсон, сонце на затуманеному небосхилі нового американського проповідництва, зірка найбільш масових приходів на всьому Західному узбережжі, лідер Церкви Ісуса (об’єднаної), поп-стар, який вправляє мізки всім, хто цього прагне й хто прийшов до нього цього літнього дощового ранку, просто посеред тижня. Преподобний Джонсон-і-Джонсон плювати хоче на всі ці умовності, він не старовір який-небудь, аби відправляти свої служби лише по вихідних, що за гівно, говорить він, що за старообрядне гівно, і всі з ним погоджуються. Він приїхав до міста пару тижнів тому, принаймні так написано у прес-релізі, який роздають усім на вході, винайняв кіноконцертний зал на місяць уперед, набрав музикантів і ось уже четвертий день їбошиться тут, проповідуючи аборигенам слово Боже. Аборигенів набивається щоразу більше. Преподобний має фантастичних агентів, усі міські газети ще за місяць до його приїзду почали про цей приїзд писати, листівки з його усміхненим американським їблом роздавалися на заводах, базарах і в банках. У перший же день по приїзду він дав інтерв’ю на найпопулярнішому міському тіві і, на превелике здивування глядацької аудиторії, навіть говорив більш-менш пристойною державною мовою, набираючи триочкові просто на порожньому місці, говорив, що має місцеве коріння, але загалом є васпом, себто стовідсотковим білим із Техасу. Не дивно, що преподобного обговорювало ціле місто. Під час першої проповіді в залі було кілька телекамер. Усі більш-менш оперативні канали вважали за доцільне сказати, що перша проповідь преподобного Джонсона-і-Джонсона, про яку так довго говорили більшовики, відбулася, усе кльово, дорогі харків’яни, ви просто мусите це побачити, тим більше— вхід халявний, плюс усім роздають безкоштовні календарики з фізією преподобного, служби проходитимуть щодня до кінця червня, початок о десятій, тринадцятій та сімнадцятій нуль-нуль, без вихідних.

І ось уже четвертий день поспіль він стриже купони, виголошуючи по три проповіді на день. У нього тут уже свої фанати. Вони віддано реагують на кожне сопливе схлипування преподобного, перекладене для них якоюсь тіткою в сірому офіційному костюмі, яка працює в преподобного перекладачкою і яка його, здається, не розуміє, у всякому разі перекладає вона що попало, а самому преподобному, очевидно, просто в падло її корегувати. Очевидно, одкровення Боже накриває його з головою, його просто пре під час проповіді, на нього навіть почали ходити планові. Вони по-своєму розуміють старого, це ніби така всесвітня солідарність усіх обковбашених придурків, яким у той чи інший спосіб, кожному по-своєму звичайно, відкриваються Божі таємниці, ось їх разом і пре, а тут іще й музика звучить.

Музику грають саме вони, преподобний провів серед них ретельний кастинг, вибрав в основному студентів консерваторії, лише Малий Чак Бері походив із панків, його преподобний узяв за почуття ритму. Загалом для нього освіта не була визначальною, головне, щоб вони добре виглядали на сцені, ну, там жодних євреїв, жодних монголів, у жодному разі не чорні, коротше, справжній фашистський виродок, але народу подобається.