Сергей Жадан - Депеш Мод. Ще одна розмова

Здесь есть возможность читать онлайн «Сергей Жадан - Депеш Мод. Ще одна розмова» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2015, ISBN: 2015, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Депеш Мод. Ще одна розмова: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Депеш Мод. Ще одна розмова»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Троє друзів вирушають на пошуки четвертого, щоби терміново повідомити йому про загибель вітчима… Хтось може назвати цей роман гімном маргіналів або портретом жорстокого міжчасся дев’яностих. А хтось – літературою про підлітків – з усією їхньою зневірою, несприйняттям світу дорослих, прагненням свободи, відчаєм та беззахисністю,– які на задвірках індустріальних краєвидів шукають себе і власне місце у житті. Та чи знайдуть?
Обережно! Ненормативна лексика!

Депеш Мод. Ще одна розмова — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Депеш Мод. Ще одна розмова», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Еееееееееееееееей!!! Тииииииииииииииииииии-иииииии!!!!!!!!!!!!!!!!!

І мокрі вболівальники в ближніх секторах зачаровано повертають голови й бачать там Собаку Павлова, старого доброго Собаку Павлова, якого тут знає кожен собака, себто кожен сержант із рацією, він зовсім знеможено обвисає навколо залізного кріплення, повернувшись до трибун— назовімо це спиною,– і протяжно виє кудись у нікуди, чи як це назвати.

19.45

«Чому? Тому що ти не просто якийсь мудак, котрий змирився із існуючим несправедливим станом речей і з повсякденними найобками з його боку. Тому що ти не збираєшся до кінця своїх днів вгризатися в чиєсь горло за розфасовану ними хавку. Тому що ти, урешті-решт, маєш що сказати, якщо б тебе хтось запитав про найголовніше. Так що цього вже достатньо»,– думає Собака. Точніше, він, звісно, у такому стані нічого подібного не думає, але якби він міг зараз думати, то, мені здається, думав би саме так. Тому він починає лізти вгору балкою, яка підпирає дах, здираючи пальцями стару зелену фарбу й засохле пташине лайно. Притискаючись до прохолодної труби, обережно тягнеться вгору, переставляючи ноги по залізній конструкції, залізає якраз понад голови сержантів, котрі про нього на якийсь час забули, понад голови всіх своїх мокрих і п’яних знайомих, скільки їх тут є, понад щасливі голови Вови і Володі. Їх він і впізнає й зупиняється якраз над ними, розглядає їх згори, думає: «О як кльово, якщо простягнути руку вниз, можна обох підійняти сюди». І він тягне до них руку і щось їм говорить, навіть не помічаючи, як погано в нього пахне з рота. І тут наші вколочують м’яч, і мокрі горлянки ревуть— «Вау-у-у-у-у!!! Вау-у-у-у-у!!!»– ревуть вони, і від цього реву сотні й тисячі сонних голубів зриваються зі сну й вилітають, мов снаряди, зі своїх сідал, устелених пір’ям, землею і лотерейними квитками, вилітають хвилею під мокре небо, і ця хвиля б’ється об Собаку Павлова, і той не втримується і летить униз, пролітає свої кілька метрів і смачно ляпається на лаву, поряд із Вовою і Володею. Ті врешті згадують про свого товариша, повертаються до нього й бачать його поруч, як і має бути.

– О, Собака!– кричить Вова.

– Собако, ми забили!– кричить Володя.

– Здорово,– говорить Собака й посміхається. Уперше за останні три дні, до речі.

19.50–08.00

Вова і Володя не наважуються показати свої документи, тому до госпіталізованого Собаки їх не пускають. Вони пояснюють, що друзі, навіть родичі йому, далекі, та все-таки родичі. Але їм говорять, що таких родичів, як Собака, соромитися треба, і вкладають його— п’яного й сонного— на ноші, а по тому запихають до «швидкої». Чомусь вони всі думають, що Собака саме травмований, а не п’яний. Це його й рятує— його не вбивають на місці, як цього вимагають інструкції поводження сержантів, старшин і мічманів при героїчній охороні спортивних комплексів та місць масового відпочинку трудящих під час проведення там футбольних матчів, політичних мітингів та інших фізкультурно-просвітницьких шабашів. Якийсь сердобольний сержант навіть підходить до водія «швидкої», записує його координати, лишає йому номер свого робочого телефону і наказує негайно мчати важкопораненого Собаку, а завтра, якщо нічого серйозного не станеться, привезти його залатане тіло до них у відділок для подальших лабораторних дослідів, там вони і з’ясують, що це за Гагарін наїбнувся їм на голови. Водій віддає честь, ну ви розумієте, про що я, і «швидка» зникає за зеленими ворітьми стадіону, розганяючи своїми сиренами мокрих уболівальників, у чиєму веселому вирі губляться і Вова з Володею— оскільки перемога передбачає гуртування й радісну колективну масу, салюти і злагоджений хоровий спів, і тільки поразка, гірка особиста поразка, не передбачає нічого, крім п’яних санітарів і апарату штучного дихання, який, до того ж, і не працює, точніше ні— він працює, але ніхто не знає як.

До ранку Собака обригує всі простирадла, якими його було обгорнуто, і викликає різку відразу з боку медичного персоналу. Чергові медсестри намагаються кудись додзвонитися, знайти тих далеких родичів, котрі хотіли цю наволоч забрати ще там— на стадіоні, але номера телефону ніхто не знає. У Собаки з усіх документів знаходять лише ветеранське посвідчення, видане на ім’я Павлової Віри Наумівни. Усі розглядають це посвідчення— потріпане та обгоріле по краях,– але Собака, хоч ти вбий, на Павлову Віру Наумівну не тягне. Вони про всяк випадок ще дивляться по картотеці і з подивом з’ясовують, що, згідно з їхніми записами, ця сама Віра Наумівна ще три з половиною роки тому Богу душу віддала. «Але в цих картотеках таке трапляється»,– говорить старша чергова медсестра. Повністю прийняти, що перед нею таки не Павлова Віра Наумівна, а якийсь неідентифікований уйобок, вона відмовляється. Тож на ранок вони видзвонюють водія зі «швидкої». Той щойно відпрацював зміну і з цього приводу цілу ніч пив, тому про Собаку зрозумів не відразу. Сказав, що ніякої такої Віри Наумівни він учора зі стадіону не привозив, божився, що одружений і що з дружиною в них усе гаразд, навіть секс інколи буває, коли він не на зміні, ну, але врешті зрозумів, про що йдеться, й видав медсестрам номер телефону сержанта, який цікавився вчора подальшою долею підібраного ним Собаки.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Депеш Мод. Ще одна розмова»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Депеш Мод. Ще одна розмова» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Депеш Мод. Ще одна розмова»

Обсуждение, отзывы о книге «Депеш Мод. Ще одна розмова» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x