Сергей Жадан - Депеш Мод. Ще одна розмова

Здесь есть возможность читать онлайн «Сергей Жадан - Депеш Мод. Ще одна розмова» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2015, ISBN: 2015, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Депеш Мод. Ще одна розмова: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Депеш Мод. Ще одна розмова»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Троє друзів вирушають на пошуки четвертого, щоби терміново повідомити йому про загибель вітчима… Хтось може назвати цей роман гімном маргіналів або портретом жорстокого міжчасся дев’яностих. А хтось – літературою про підлітків – з усією їхньою зневірою, несприйняттям світу дорослих, прагненням свободи, відчаєм та беззахисністю,– які на задвірках індустріальних краєвидів шукають себе і власне місце у житті. Та чи знайдуть?
Обережно! Ненормативна лексика!

Депеш Мод. Ще одна розмова — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Депеш Мод. Ще одна розмова», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать
18.25

Учергове до тями Собака Павлов приходить уже на стадіоні. «Добре отак сидіти з друзями,– думає він,– на лаві, десь під якимись деревами, які шумлять і хитаються в усі боки. Ні,– раптом до нього доходить,– це не дерева. Тоді що це?»

За кілька секторів, ліворуч від них, під важким червневим дощем стоять фанати супротивника. Їх кілька десятків, вони приїхали зранку на вокзал, і за ними цілий день тягається кілька патрулів, на стадіоні їм відвели окремий сектор, де вони печально махають розмоклими й набухлими прапорами. Ще до перерви наші, незадоволені результатом і погодою, проривають кордон і починають їх бити. Знизу, від поля, підтягується рота курсантів-пожежників. Міліція, зрештою, не вигадує нічого кращого, як випхати всіх зі стадіону, і починає відтісняти народ до виходу, доки ще йде перший тайм. Усі, ясна річ, забувають про футбол і починають уболівати за наших на трибунах, команди теж більше переймаються бійкою, ніж результатом, цікаво все-таки, непередбачувано. Тут на полі й так усе було зрозуміло— хтось під кінець обов’язково гру зіллє, а там, бач, якась боротьба, прямо тобі регбі, он і пожежники вже по голові дістали, а тут і тайм закінчується, і команди неохоче тягнуться в тунель. Міліція виносить останніх гастролерів, тож, коли гра відновлюється, сектор уже порожній. Лише розтоптані й розірвані знамена, ніби фашистські штандарти на Красній площі, важко лежать у калюжах. Наші, хто вцілів, задоволено повертаються до своїх секторів, найбільш затяті й принципові вболівальники їдуть на вокзал— виловлювати тих, хто буде повертатись додому. І тут, десь на п’ятнадцятій хвилині другого тайму, на трибуни забігає ще один гастролер— зовсім юний чувак, розтріпаний і намоклий, де він був до цього— невідомо, але ось він уже точно все найцікавіше пропустив,– він вбігає й бачить сліди побоїща і рвані прапори своєї команди, і нікого з друзів. «Де наші?– кричить він, обернувшись на принишклі трибуни.– Ей, де всі наші?!» І ніхто йому нічого не може відповісти, шкода чувака, навіть ультраси замовкли, обірвали своє тягуче «суддя-підарас», дивляться знічено на гастролера, незручно перед чуваком, справді— якось негарно вийшло, і чувак дивиться знизу на затихлі сектори, й дивиться на мокре поле, на якому місять болото команди, і дивиться в холодне й малорухоме небо, і не може зрозуміти— що сталося, де пацани, що ці клоуни з ними зробили, і підбирає погнуту піонерську сурму, у яку до цього дув хтось із його полеглих друзів, і раптом починає пронизливо свистіти в неї, плаксиво й відчайдушно, так, що аж всі охрініли— треба ж так, свистить, відвернувшись і від поля, і від ультрасів, і від притихлих і присоромлених пожежників, свистить якусь свою, лише йому одному відому, голосну й фальшиву ноту, вкладаючи в неї всю свою хоробрість, усю свою безнадію, усю свою чисто пацанську любов до життя…

19.30

Під самим дахом, над останніми рядами, сидять сонні голуби, які вже звикли до поразок нашої команди, і сонно туркочуть, живуть собі, нікому не заважають, прикольні мокрі зграї, але ось Собака слухає їх крізь сон, вони йому з’являються в його алкогольній прострації й витягують його звідти. Знаєте, такий дивний стан, коли ти одним оком бачиш світло попереду, а другим, як би це пояснити,– другим ти бачиш те, що можна, мабуть, назвати іншим боком світла, ну, ви розумієте. Одним словом, коли тобі водночас показують дуже багато, але ти в такому стані, що побачити вже нічого не можеш. Та й не хочеш. Тому Собака сповзає на цементну долівку й починає відповзати в напрямку проходу, давлячи своїми змученими грудьми соняшникову лушпайку, недопалки й лотерейні квитки. Підповзає до проходу, зводиться на ноги й нерішуче суне вгору, до останнього ряду, чіпляється там за металеве кріплення й обвисає на ньому зовсім без сил— не впасти на трибуну й не придавити вболівальників яких-небудь. «Якщо впадеш, потрібно буде вибачатися, спілкуватися з кимось, щось говорити, і тоді всі відразу відчують, як погано в тебе пахне з рота, й відразу здогадаються, що ти пив. Так що головне— ні з ким не розмовляти й ні до кого не звертатися, а якщо впадеш— обов’язково з тобою хто-небудь заговорить, не відкрутишся. Потім скажуть, що в тебе так із рота погано пахне. Точно внюхають, тільки почнуть говорити. Навіть якщо відвернутися й говорити вбік— усе одно внюхають. Хіба що сильно відвернутися й так говорити».– «Що говорити? Що потрібно говорити, щоб вони не дізналися? Що я повинен сказати?»– «Скоріше, а то помітять. Скажуть що-небудь».– «Що скажуть?»– «Скажуть: чому мовчиш? Не кричиш?»– «Чому я не кричу? Потрібно кричати, інакше вони помітять, що в мене погано пахне з рота. Скажуть, що в мене погано пахне з рота, тому що я не кричу, або подумають, що я п’яний, бо я не кричу. Що я маю кричати? Що я маю кричати? Ну що, що я маю кричати? Треба спитатись у кого-небудь. Треба відвернутися й спитати або відвернутися й закричати, тоді ніхто нічого не помітить. Однаково не помітять— такий шум стоїть. Добре, я крикну щось убік. Ніхто не почує, як у мене погано пахне з рота, але всі помітять, що я кричу. Значить, я не п’яний. Нормально. Це я нормально придумав. Тільки що крикнути? Ну, що ж мені крикнути? Що вони всі кричать?»– «Про суддю».– «Про суддю тільки крикнути вбік, щоб не почули і щоб помітили. Якось так потрібно крикнути й обов’язково про суддю, тоді буде нормально»– і тут наш форвард вивалюється сам на сам із воротарем і б’є, просто хуячить з усієї сили, кілька тисяч мокрих уболівальників завмирають, затамовують, можна сказати, подих, і тут за їхніми спинами у вологій тиші розпачливо лунає:

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Депеш Мод. Ще одна розмова»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Депеш Мод. Ще одна розмова» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Депеш Мод. Ще одна розмова»

Обсуждение, отзывы о книге «Депеш Мод. Ще одна розмова» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x