Сергей Жадан - Депеш Мод. Ще одна розмова

– А драп-то в тебе— гівно!

«Ой, блядь,– думаю я,– блядь».

– Гівно!– повторює Чапай впевненіше.

І тут Юрік раптом зривається й зникає у дворі. Ми не знаємо, що робити, ну, себто ми з Васею Комуністом, тільки не Чапай, той, схоже, в курсі, що на нього чекає, видно, він уже не вперше так бере на понт свого дилера, тому він швидко повертається і кричить нам: «Рвемо звідси!», і ми справді рвемо, і, слід сказати, недаремно, тому що ворота за нами знову відчиняються, й звідти вистрибує Юрік із берданкою, і з очей його сипляться іскри, навіть із того, що з більмом,– теж сипляться, хоч і не так сильно. Ми біжимо, нам головне— дотягнути до рогу, а там уже цивілізація, трамваї, метро, такі-сякі нормальні стосунки між людьми, натомість за нашими спинами Юрік із берданкою і його середньовічний замок з курами і бджолами-кіллерами, нам є від чого тікати, і ми вже викладаємося, Васі гірше— він без паска, тримається руками за джинси, аби не загубити їх, Юрік натомість зводить курки й палить у небо над нашими головами, раз, потім удруге, у нас він, слава Богу, навіть не цілиться, а то ще невідомо, чим би все скінчилося. Він палить у небо й весело сміється, я це досить добре чую, уже повертаючи за білий цегляний ріг, нам в обличчя вдаряє свіжий літній вітер, здіймаючи в повітря паперове смітття, пил і пір’я, і це пір’я крутиться над нашими головами, тож я навіть не знаю, кому воно належить— птахам із цегляного палацу чи щойно підстреленим янголам, які прилетіли ось до Юріка, скажімо, аби полегшити його середньовічну самотність, а він, дебіл, відігнав їхню білосніжну дружню зграю назад у дощове небо й лишився сам— лишився й стоїть собі там— посеред порожнього ромського мегаполіса, самотній-самотній дилер, обдурений долею продавець радості, якому немає з ким навіть поговорити, лише Ісус на його розп’ятті сумно хитається— зліва направо, справа наліво, зліва направо.

– Ви в цьому просто не розбираєтеся. Ви просто говорите «марксизм, марксизм» і не розумієте, що це.

– Ну, да, один ти в нас усе розумієш.

– При чому тут я? Мова не про мене. Ось ви говорите— марксизм. Насправді марксизм перемагає, розумієте?

– Ну, звичайно. І де ж він перемагає?

– Марксизм перемагає ніде. Він перемагає в принципі.

– Ну, да.

– Сила марксизму в його самодостатності. Скажімо, Троцький.

– Троцький— жид.

– Так. Ви знаєте, для чого Троцький приїхав до Мексики?

– По-моєму, йому Коба дав триндюль.

– Коба теж жид.

– Коба?

– Так. І Ілліч теж.

– Ілліч— казах.

– Татарин.

– Казах.

– Яка різниця?

– У казахів немає писемності.

– А в татарів?

– І в татарів теж немає.

– Ні, Коба не жид. Коба— руський. У нього прізвище російське— Сталін.

– Це не його прізвище.

– А чиє?

– Це прізвище його сина. Вася Сталін. Він був футболістом.

– Ага, а Троцький— баскетболістом. Трудові резерви.

– До чого тут Троцький?– говорить Чапай знайому вже мені фразу, сидячи на табуреті й розпалюючи папіросу.– Троцький тут ні до чого. Ти,– звертається він до Васі, передаючи йому папіросу,– мав би це розуміти. Вони,– видихає він дим у наш бік,– цього ніколи не зрозуміють, вони заражені бацилами капіталу, але ти,– забирає він у Васі папіросу, ще раз затягується й повертає папіросу Васі,– мав би це розуміти. Ти знаєш про теорію перманентного похуїзму?

– Що?– закашлюється Вася і передає папіросу мені.– Якого похуїзму?

– Перманентного,– поправляє окуляри Чапай.– Ну, це я її так називаю. Загалом-то вона зветься «теорія перманентного розпаду капіталу». Але мені більше подобається називати її теорією перманентного похуїзму.

– Да,– вставляє Собака, забираючи в мене папіросу,– перманентного похуїзму— це прикольніше.

– А що за теорія?– питаю я, знову чекаючи своєї черги.

– Теорія проста,– говорить Чапай, випускаючи дим і передаючи папіросу далі по колу.– Її розробили товариші з Донецького обкому.

– О,– кажу,– ті розроблять.

Чапай дивиться на мене запитально.

– Земляки,– пояснюю.

Він схвально киває головою, дістає з-під столу трилітрову банку з якимось морсом, надпиває звідти й простягає мені.

– Ні-ні,– заперечливо махаю рукою,– я краще покурю.

– От,– продовжує Чапай, витерши рукавом криваві помідорні розводи.– Теорія, в принципі, ревізіоністська. Базується на перегляді основної ідеї Маркса. Ідеї про самодостатність пролетаріату як такого. Ти читав,– питає він мене, бо Вася сховався десь за димами,– листування Маркса й Енгельса?