Любко Дереш - Тереза та парабола

6. Квадрат. Принцип відносності, на якому так полюбляє спекулювати соціум. Квадрат — це базова цеглина керунку тлумачень команд Віруса. Ключовим є момент, коли людина пробує бачити себе відносно команди: всередині чи зназовні квадрата. Гадаю, квадрати кодують моделі поведінки типу “if-then-else”.

7. Фігура T — гіпотетичний ключ до розщеплення системи. Насправді — можливість її розширення через подальший опис її ж деструкції. Перпендикулярність — спосіб змінити масований напрям команд, коли вичерпує себе попередній, перемикання на інший пучок причин-наслідків. Цікаво, що поєднання двох Т-фігур дає найзагадковіший знак кирилиці, літеру, яка виявилася тісно прив’язаною до непізнаваного, незбагненного, нескінченного та решти парадоксальних, заперечливих не-форм, характерних для слов’ян. Мова йде про літеру Н

Враз Терезі стало зовсім зле. Вона відклала блокнотик і повільно прослідкувала поглядом арабески тріщин її кухонного столу. Очі мовби стали облущуватись.

Квадрат. Трикутник. Лінії. Точки.

Несподівано голова крутнулася, як у центрифузі. Тереза повалилася на підлогу, стукнувшись при цьому чолом об духовку. Блокнотик накрив її посірілими, залитими колись водою сторінками, як вицвілим листям.

Засвистів чайник, і крізь відчинене вікно (у сяйві заходу) влетіло ще три сонечка. На цьому свисті й закінчився день, коли Терезка закрапала очі.

Спочатку я подумав: це буде повість.

Я приготував більш-менш вдалу відповідь на той випадок, якщо мені вчергове закинуть вторинність (головно завдяки Борхесу і Пєлєвіну). Історія кохання чи вбивства, — сказав би я, — завжди така сама. Змінюються лицедії та декорації, а Природній театр — незмінний.

Зрештою, вищезгадані добродії першими погодяться, що авторство — річ більш ніж сумнівна. (Тому про сумне — ні слова.)

Отож: коли я особисто зустрів Терезку, бажання пояснювати чи виправдовуватися стали враз неактуальними.

Коли Терезка і я зустрілися, я збагнув, що то вже далеко не література, а, радше, різновид магії — Психургія чи Некромантія чи інше слово з великої літери, котре в наш час пора писати з малої. Бо, якщо поети звикли вправлятися в тому, що називають молодшою сестрою магії, то мені, певне, поталанило познайомитися з їх люблячим татом.

Отож, коли я зустрів Терезку обличчям до обличчя у визначений мною ж час, я зрозумів — далі йти нікуди.

Я вже у безконечності.

Про це писали Борхес (якого в романі “Культ” я по простоті душевній назвав іспанцем), і Умберто Еко (якого я, незважаючи на викривальні репліки критиків, не читав ). Про існування даного феномена знали чимало; для прикладу — Воннеґут (“Сніданок для чемпіонів”), Джон Фаулз (“Мантисса” — теж, між іншим, не читав) чи той же Стівен Кінґ (“Всемогутній текст-процесор”).

Очевидно, це відомо ще багатьом-багатьом іншим (напр., Андруховичу чи Іздрикові — Ти напевно помітив, що останнім часом все написане збувається -найбанальніше з поміченого на “Острові КРК”).

Я теж не раз мав нагоду пересвідчитись у цьому: познайомився з Юрком Банзаєм, зустрів Дарцю Борхес, взнав, що Фєдя з “Поклоніння ящірці” і Фєдя з Пустомит — на переконання одного з моїх читачів — ті ж самі люди, і так далі. Побачивши, що неопублікований роман “Industrial” почав збуватися теж, мені стало лячно по-справжньому.

Врешті— решт я подумав: а чому б не написати про майбутнє щось заплановане?

Коли був готовий чорновий варіант розділу “Тереза та парабола”, я вже знав, що така дівчина дійсно мешкає у Львові, має манію блукання, любить сидіти, набравши в рот води, і слухати каміння. “Каміння — інший бік квітів”, — не раз можна було почути від неї.

Якби я опинився на місці Терезки, я б і сам не знав, як повестися. Тому, коли вона о 13.23 за київським часом 6 вересня 2002 року з’явилася з-за рогу вул. Вірменської, я просто чекав на неї. Чекав, що з того вийде.

На перерві між парами я купив у кіоску одну цигарку “Chesterfield” за 20 коп., припалив у якогось третьокурсника й зреляксовано попахкував собі під економічним факультетом.

Безперечно, це був шок. Перед моїми очима з’явилася дівоча постать. Секунду я сумнівався… але, коли дівча відірвало очі від бетону й пропекло мене поглядом, я сіпнувся з переляку.

То була Терезка.

Все збулося саме так, як і було задумано; навіть більше, ніж я припускав. У глибині душі я зберігав переконаність, що реальна Терезка дещо відрізнятиметься від її образу в моїх думках — і збулося навіть це. Я залишив для себе можливість бодай трохи здивуватися, і Слово задовольнило мене.