Владимир Лис - Місяць, обмитий дощем

— Якщо світ порятувати, як ви кажете, вже не можна, то для чого рятувати окремо взяту людину?

— Фраза «Світ порятувати вже неможливо, але людину завжди можна» належить не мені, а російсько-американському поету, лауреату Нобелівської премії Йосифу Бродському. На його совісті лише один поганий вірш, де він протестує проти проголошення незалежності України. А ці слова він сказав у своїй нобелівській лекції. Гадаю, той, хто береться рятувати хоча б одну окремо взяту людину, чи то фізично, рятуючи від води, вогню, голоду, кулі, чи то морально, рятуючи від депресії, самогубства, допомагаючи під час хвороби, у матеріальній скруті, по суті, власним прикладом дає хоч маленький шанс людству в цілому. Мабуть, саме тут варто нагадати притчу про те, що, доки в місті чи селі є хоч один праведник, одна людина, яка живе праведно, місто знищувати не можна, якими б великими грішниками не була решта. У цьому і є наша найбільша надія.

— Чи є універсальна істина, чи вона в кожного своя?

— Знайти істину, дізнатися, заради чого живемо, — над цим питанням мучилися найвидатніші філософи, великі письменники, шукали істину й прості люди. Можна придумати формулювання, що таке істина, але це навряд чи допоможе її знайти. На мене дуже велике враження справила фраза українського письменника і церковного діяча ХVII — початку XVIII століття Дмитра Туптала: «Хто не сповняє своє призначення — той злодій є». Шкода, що я її не прочитав раніше. З цим споріднені слова Ларошфуко: «Роби, що належить, і будь, що буде». І ще. Коли у відповідь на запитання «Що ти робиш?» один відповідає, що возить каміння, а другий, такий самий робітник з візком, — що будує храм, то перший просто виконує фізичну роботу, а другий хоч на крок наближається до істини. Великої універсальної й своєї особистої.

— Що для вас сенс життя? Чи боїтеся смерті?

— Сенс життя для мене — псувати гарний білий (чи сірий) папір своїми буквами-кривуляками. Писати. Я належу не до тих письменників, для яких головна мета написати великий твір, який їх прославить, а до тих, яким найбільше задоволення приносить процес писання. Пошуки фрази, вдалого сюжетного ходу, створення художнього образу. Навіть правка тексту, переробляння цілих сторінок. Для когось сенс — виростити сад чи хоча б гарне дерево, створити новий сорт зерна чи квітів, збудувати дім, винайти нову машину, а для мене — писати. Пробувати виявити ще не виявлені ніким такі порухи душі людини, які наближують до таємниці таємниць. Як вдається, то вже інша річ.

Щодо смерті, то, звісно, я її боюся, як і всяка жива істота, яка усвідомлює, що смерть є. Хто каже, що не боїться, або лукавить, або ідіот чи потенційний самогубця. Чому теперішні «атовці» обвішують свої бліндажі чи й окопи іконами, стають віруючими людьми? Бо просять Бога (явно чи підсвідомо) порятувати від смерті, хоч не бояться йти на той гіркий фронт. Навіть той, хто абсолютно вірить у тимчасовість земного життя й реальне вічне життя, боїться смерті. Мій покійний тато, який після трьох інсультів благав, щоб швидше прийшла смерть, коли почалася агонія, сказав: «Ну робіть же щось, якось же рятуйте». Але в мене завжди викликали захоплення сільські бабусі й дідусі, які спокійно ставилися до того, що наближається до кінця їхній земний шлях, готувалися до відходу — і говорили, у чому поховати, і давали останні життєві розпорядження щодо рідних і господарки. Ну, а щодо ціни життя, то в кожного вона своя. А мені ось пригадуються слова знаменитого Федора Сухова з культового колись фільму «Біле сонце пустелі», котрий у відповідь на запитання: «Тебе відразу убити чи ще помучити?» сказав: «Бажано, звичайно, помучитися». Слова ці, ніби сказані з чорним гумором, насправді належать одному з авторів сценарію, гарному і своєрідному азербайджанському письменнику Рустаму Ібрагімбекову. Вони про надію на життя й шанс на порятунок навіть у крайній ситуації, коли, здається, виходу нема.

— Чого вас у житті навчила література?

— Навряд чи література може письменника чогось навчити. Хіба що більшої майстерності, додати літературного досвіду. Хоча вона показала, що життя ще більш різноманітне, ніж те, що я знаю особисто, про яке дізнався з реальних життєвих фактів. Що слово справді велика сила й інструмент пізнавання світу й життя. І ставитися до нього треба трепетно й обережно. Література дарує задоволення, яке дає підставу сказати, що той, хто читав справжню, душевну, хай і сентиментальну літературу, перейняту увагою до людини, порухів її душі, ніколи не зробить таких негідних вчинків, як той, хто нічого не читав. Або читав тільки модернову, експериментальну літературу, з якої, по суті, людину вигнали.