Мирослав Дочинец - Світован

— А як? — цікавився я.

— Треба мати чисті помисли, прагнути Бога і помагати людям, навіть якщо вони не чекають помочи й не шанують доброчинства. Дивакуватий іспанець носив се в душі і на своєму ламкому ратищі…

Так він говорив про цю книгу. Вона була для нього більше ніж книга. Бо коли читав, зізнавався, що забував про письмо: «світ розпросторюється, відкривається чарівне видиво».

Доти я гадав, що для цього дивовижного чоловіка є дві вищості — Бог і Природа. Тепер же відкрив і іншу владу — слова. Вона й мене підкорила ще в ранньому дитинстві, в селі Нижній Шард, куди був спроваджений на канікули до баби. Ця сила і краса гострих, замашних, терпких, загадкових слів, які я всотував на вулицях, за скромними столами, в полі і в церкві. А потім, уже в пору школярських студій, приголомшило книжне слово французького чародійника Оноре де Бальзака. І я віддався цій розкоші, цій владі слова, поплив у її річищі — без берегів, без маяків і відчуття глибин.

…Він сидів біля тьмавої лампи і щось підшивав. І чи то лампа підсвічувала його обличчя, чи книга в лискучій, провощеній оправі? Так мені це побачилося тоді. І я напрямки запитав його:

— Якою має бути справжня книга?

— Якою? Такою, щоб не стілько ти, скілько вона читала тебе. Зчитувала й направляла серце. У давнину, приступаючи до оповіді, один літерат написав: «І книга ся — замість мого тіла. І слово се — замість душі моєї». Чи скажеш ліпше?! Мені думається, що книга має давати розмисел, як держатися правди і як цуратися зла. Має нести світло, нове пізнання і радість від краси слова.

— А в чому, на ваш погляд, секрет слова?

— Немає секретів. Є лише любов до сродного діла і знання діла. Дерево достигає в руках майстра. І зі словом, мабуть, так. Але перше, ніж сподіватися на розуміння инших, спочатку сам себе зрозумій. Навчися слухати й чути світ — і він тобі продиктує сокровенне. Письмовець — лише олівчик у руці Господа… Знаю, маєш до сього жадібність, береш слово на смак, щось нотуєш. Се добре. Те, що записано, — не вмерло. Та й сам, коли записуєш, проживаєш друге життя… Дійдеш хисту, якщо добре вхопишся. Все буде, але не одразу. Спосіб треба заслужити. Служи — і дасться тобі по службі. І вчися.

— Чого вчитися?

— Спостережливости передусім. Похоплюй очима яву зокола, а вухами звуки. Та роби се не похапцем і всеядно, як навіжена коза, а чинно і попасом, як мудра корова. І та, й друга пасуться на одному лузі, а несуть додому різну повноту вим'я. Очима й вухами можна ситно напастися, а можна лише натрудити їх, нахапатися пустого бур'яну… Якщо прислухатися, то птиці по-різному співають у різних місцях; пес гавкає по-різному в залежности від того, скільки людей підходить до воріт; кінь по-інакшому хоркає в негоду і в погоду; когут при курях піє не так, як без курей; дощ ударяє в суху землю не так, як у мокру; двері в порожній хижі мають свій рип… Навчися вмент хапати оком рух, вдачу, настрій людини. По ході можна вгадати її хвороту. По спині жінки видно, що вона сміється. По очах видно, що чоловік голодний. По повіках — що підпилий. По підківках під очима — що страждає. По носу — наскільки добрий і лихий. По губах — якої вдачі. По зубах — який міцний. По шиї — який старий. А зморшки — то ціла книга його житейської планиди. Я стрічав одного в Латірці, що мав рідкісну зморшку над переніссям — «скок змії». Виявилося, що він направду заговорює змій. Гадячий вуйко… Нехай і се буде в затінку твоїх слів. Якщо не в їх рядах, то між ними. Читальник сам дійде прихованого. А важливе, навпаки: треба вирізнити якоюсь привабою чи загадкою. Якщо чобіт лежить на долівці, його ніхто не завбачає. Та коли покладеш його на стіл, він притягне здивовані погляди… Звірі відкрили мені перехресне бачення. Коли зіткнешся навіч із животиною, вона водночас прикипає очима і до твоїх очей, і до рук, і до ніг, щоб вибрати слушну мить порятунку чи нападу. Видить цілого чоловіка, цілу його душу… Я гадав, що се тільки звірам відоме. Та був у гостині у свого таборового поплічника в Греції, на острові Крит. І там повели мене в селище, де народився великий маляр Ель Греко. Я роздивився кількоро його образів і був ними зачарований. Той маляр бачив чоловіка теж перехресно — згори вниз і знизу вгору. І так його відтворював на полотні. Повним у своїй цілости. Всі живі й неживі предмети, і людина теж, співмірні розміром і формою. Одне до одного є міркою. Особливо се добре видно згори. Відай, Господь з Високости так і міряв своє твориво… В письмі теж дуже важливо сі міри відчувати і додержувати їх.