Марина Соколян - Зворотня сторона Демонології

— Мені треба в душ, а цей тип заважає мені подбати про чистоту помислів і гігієни.

— Теодоре, дай нещасній вдовольнити її примітивний потяг!

— Ну, звичайно, у висококультурної складної системи в твоєму обличчі, такого потягу не виникає. Хто ще тут дбає про якість сервісу? Дивно, як цей бізнес взагалі прибуток приносить!

— Вже ж, не твоїми зусиллями.

— А дозвіл хто дістав? Моя покійна бабуся?

— Та тут же все на ній тримається!

— Ну, якщо я — не бабуся, Б’янка не покійна, і дівчата мені не родички, виходить, що вищеназвана особа ти і є.

— Твоя покійна бабуся? — Бішоп був однозначно збитий з пантелику.

— Так, тобто ні, не покійна.

— Оп-па! А я — Червоний Капелюшок. Вибач, бабцю, що без гостинця.

— Ага, дочекаєшся від тебе. Теодоре, що ти від неї хотів? Як ти міг помітити, мене це теж стосується.

— Стосується, значить. А часто він отримував від тебе те, що від мене хотів?

— Та вже ж частіше, ніж тобі дозволяють твої моральні переконання.

— Чули, Бішопе? Ну. І як воно — з бабцею своєї студентки? Боюсь, це не те, чим можна похвалитися колегам за чаркою.

Медді і Бішоп, обоє, вкрилися червоними плямами. Боже, зараз заріжуть, позбиткуються над трупом і скажуть, що так і було! Допоміг мені своєчасний вияв рефлексу самозбереження. Вороги на мить втратили пильність, а я, акі горліца, метнулася між ними і помчала в душ. Ха-ха, моя взяла!

Душ у нас чудовий, на автономному опаленні: дошки постачає агент з регіону. В дядька Архі Па (відразу видно, дитя імміграції) пилорама на місці старовинного поселення під Манівцями, що звалося Монте-Карлівка (давня, романтична назва!). Деревини там полишалося чимало — очевидно, в старі часи руйнування підвалин і злітання дахів було повсякденною практикою (стик європейського та азійського кліматичних фронтів — це вам не хухри-мухри!). З агентом ми розраховуємося регулярно, от тільки що буде, як знову заборонять взаємозаліки? Невже ж гроші платити?

Ну, звісно, турбота про наші майбутні бізнесові стосунки з дядьком Архі зовсім не завадила мені отримати задоволення від гігієнічної процедури. От колеги у бурсі завжди дивувалися, яка мені з того радість, що я там, збоченка, роблю на одинці сама з собою півтори години. Де вже їм, недолугим, зрозуміти, що тут просто думається надзвичайно легко, з’являється впевненість, оптимізм і геніальні ідеї. Як, думаєте, Архімед винайшов свою силу? (“Відчувай Силу, Люк!” — сказав він тоді. Чи то не звідти?) Ну, здається, все ж таки то було у ванні. У душа, звичайно, є свої переваги.

Я повернулася звідти достатньо збадьореною, щоб оцінити реальність того, що відбувається. Медді і Бішоп влаштували явку в моїй кімнаті і не збиралася звідти йти. Так, що там з моєю покійною бабусею?

— Люба Медді, — почала я, — поясни, будь-ласка, свої слова стосовно нашої родинної спорідненості.

Медді зміряла мене схвальним поглядом.

— Ти ба. Може, ранковий душ не така вже й погана ідея. Ну так, правда, я дійсно твоя бабуся, себто, твоя мати була моєю дочкою, якщо так зрозуміліше.

— Медді, це що ж, дійсно, в тебе революція закінчилася перемогою пролетаріату і тепер — повна відсутність царя в голові? Яка ти мені бабуся, ти ж виглядаєш максимум років на десять старше!

— Яких десять?! — образилася вона, — всього на сім. Я тобі потім розкажу, як це робиться. Для суккуба, знаєш, вік не проблема.

— Стоп, значить… А, ну все логічно. Чому ж ти мовчала, не попередила навіть про те, яка мене може спіткати халепа?

— Та ще ж невідомо було, що з тебе вийде. На дітях демонів, знаєш… А тут видно, сильні гени. От і твоя мати…

— Доречі, дуже цікаво, де ж вона, чому її відсторонено від процесу турботи про потомство?

— Проблеми в неї виникли на ґрунті теологічних суперечок. Сюди вона навряд чи ще зможе повернутися.

Я, нарешті, сіла на ліжко і випустила пар.

— Оце так історія. А як же ЗБОНЧ, Медді? Ти ж працювала з Ап-Перкотом і він нічого не помітив?

— Так він знав. Честь мундиру чи не честь мундиру, а жити якось треба. До того ж, я не вважаю себе організованою нечистю. У мене приватна практика.

— А-а, ідеальне прикриття. А я? Міг він знати…

— Міг, вони натреновані таке відчувати, якось там, чи екстрасекси, чи сальтенкекси звуться. Але навряд чи щось помітив. Ти ж у нас іще, ем-м, з невідкритими рецепторними каналами. Тому, до речі, і не можеш контролювати свої здібності.

Я відчула, що червонію. Таке — і при сторонніх. Бішоп глупо посміхався, як турист на екскурсії. Ну та біг з ним, нехай вчиться.