Осне Саєрстад - Кабульський книгар

Не ймучи віри, кабульці зібралися біля стовпа на площі Аріана. Кинувши погляд на повішених чоловіків, вони тихо розходились по домівках. Війна закінчилася. Розпочнеться нова війна — війна, що розтоптче ногами всяку радість.

Талібан встановив закон і порядок, але одночасно наніс афганському мистецтву і культурі остаточного удару. Режим спалив Султанові книжки, а також прийшов із сокирами в Кабульський музей, приволікши з собою за свідка власного міністра культури.

До їхнього приходу в музеї уціліло небагато. Дрібні предмети були пограбовані ще під час громадянської війни: кераміка часів Олександра Македонського, мечі, які цілком імовірно використовувались у битвах із Чингізханом і його монгольськими ордами, перські мініатюри та золоті монети заполонили країни. Анонімні колекціонери зі всього світу розкупили більшість цього добра. Дуже мало предметів вдалося зберегти до того моменту, коли розгром почався серйозно.

Залишалося кілька надзвичайно великих скульптур афганських королів і принців, тисячолітні статуї і барельєфи Будди. Солдати взялася до роботи, виявляючи таке ж завзяття, як під час спустошення Султанової книгарні. Наглядачі музею заплакали, коли побачили, як таліби почали трощити все, що залишилось від мистецтва. Вони розбивали скульптури, допоки в купі пилюки серед шматків глини не залишався лише постамент. Вони витратили всього півдня на знищення пам’яток тисячолітньої історії. Усе, що залишилося після вандалів, була орнаментальна табличка з цитатою з Корану, яку міністр культури вирішив за краще не чіпати.

Коли таліби залишили розгромлене приміщення, яке ще й було фронтовою мішенню під час громадянської війни, музейні хранителі ретельно зібрали шматочки й вимели сміття. Уламки були складені в коробки та підписані. Деякі частини все ще були упізнавані: рука від однієї статуї, завиток волосся від іншої. Коробки віднесли в підвал, сподіваючись, що колись у майбутньому понівечені експонати можна буде відновити.

За шість місяців до свого падіння таліби підірвали гігантські статуї Будди в Баміанській долині. Їм було близько двох тисяч років, найбільша афганська культурна спадщина. Динаміт був настільки потужним, що не залишилося навіть шматочків, щоб зібрати.

На противагу цьому режиму Султан намагався зберегти частину афганської культури. Після спалення книг він підкупив когось, щоб вийти з ув’язнення і того ж дня зірвав печатку на своїй крамниці. Він плакав, стоячи серед залишків своїх скарбів. Жирними чорними лініями й закарлюками замальовував живих істот у книжках, які були прогледіли солдати. Це було краще за спалення. Тоді в нього виникла краща ідея — клеїти поверх зображень свої візитні картки. Він позаклеював малюнки таким чином, щоб дуже легко можна було все повернути назад. А ще — поставив власну печатку на творах. Можливо, одного дня прийде час познімати картки.

Але режим ставав усе жорстокішим. Усе ретельніше він дотримувався пуританської лінії і прагнув своєї мети жити якомога ближче до законів епохи Магомета. До Султана знову зайшов Міністр культури. «Хтось хоче тебе позбутися, — сказав він, — і я не зможу тебе захистити».

Саме тоді, влітку 2001 року він вирішив залишити країну. Він подав документи на візу для себе, двох своїх дружин, синів і дочки, щоб виїхати до Канади. Жінки і діти жили на той час у Пакистані та не виносили більше біженського існування. Але Султан знав, що він не може кинути свої книжки напризволяще. Він тепер мав три книгарні в Кабулі. В одній крамниці працював його молодший брат, а в іншій — шістнадцятирічний син Мансур, у третій — він сам.

Султан виставляв на полиці тільки частину своїх книжок. Більшість, близько десяти тисяч, були сховані на горищах по всьому Кабулу. Він не міг допустити, щоб пропала його колекція, яка збиралася протягом тридцяти років. Не міг дозволити, щоб таліби чи інші агресори знищили ще якусь частину афганської душі. У нього був один секретний план, мрія про долю своєї колекції. Коли Талібан зникне й до влади прийде якийсь надійний уряд, він віддасть своє повне зібрання книг у пограбовану публічну бібліотеку, де колись сотні тисяч книг прикрашали полиці.

Через існування загрози життю йому видали канадську візу. Але Султан так і не поїхав. Тоді як його дружини пакували речі й готувались до подорожі, він постійно вигадував виправдання для перенесення поїздки: очікував на якісь книжки, існувала загроза книгарні, помер родич — завжди щось стояло на заваді.