Осне Саєрстад - Кабульський книгар

Вона ковтала свою гордість і виглядала взірцевою дружиною. Її родичі та подруги висували Шаріфу на перше місце на конкурсі дружин. Ніхто ніколи не чув її нарікань, сварок із Сонею або зривів.

Коли медовий місяць закінчився й Султан залишив спальню, щоб узятися за свій бізнес, двох дружин полишили одна на одну. Соня пудрила личко й приміряла нові сукні. Шаріфа поводилася як турботлива квочка. Вона перебрала на себе найважчу домашню роботу й мало-помалу вчила Соню, як готувати улюблені Султанові страви, показувала, як він любить, щоб були розставлені його речі, якою має бути температура води для вмивання та інші деталі, які жінка має знати про свого чоловіка.

Але о, сором! Хоча нічого незвичайного нема, коли чоловік бере другу жінку й навіть третю, та все ж це принизливо. Відсторонена дружина завжди буде мати мітку неадекватної. У будь-якому випадку, саме так відчувала Шаріфа, тому що Султан настільки очевидно надавав перевагу своїй молодшій дружині.

Для Шаріфи стало необхідним виправдати цю нову Султанову дружину. Їй треба було придумати пояснення, що це не її, Шаріфина, провина, а якісь зовнішні обставини, що відсунули її на другий план.

Кожному, хто готовий був слухати, вона звірялася, що в неї в утробі виріс поліп. Його вирізали, але лікар попередив, що якщо вона хоче жити, то не повинна більше спати зі своїм чоловіком. Це вона, Шаріфа, попросила чоловіка знайти нову дружину й це вона вибрала Соню. «Урешті-решт, він — чоловік», — казала Шаріфа.

В її очах я уявна недуга не була такою ганьбою, як те, що вона, мати його дітей, більше не могла тримала марку. А так, він лише послухався поради лікаря.

А коли Шаріфа справді хотіла напустити туману, переповідала з блиском в очах, що вона любить Соню, як рідну сестру, а її дитину Латіфу — як власну дочку.

На противагу Султанові, чоловіки, що мають більше однієї дружини, зазвичай намагаються дотримуватися балансу в стосунках, проводячи одну ніч з однією, другу — з іншою, і так десятиліттями. Жінки народжують дітей, і ті ростуть, як рідні брати й сестри. Матері пильним оком слідкують за ставленням до дітей; ніхто не може мати переваг над іншими. Вони також пильнують, щоб їм діставалася така ж кількість одягу та подарунків, як і іншим дружинам. Багато хто зі співдружин так сильно ненавидять іншу, що ніколи не розмовляють. Інші погоджуються з правом чоловіка мати кілька дружин і стають добрими друзями. Зрештою, суперниця була видана заміж через посередників, а сватання облаштоване батьками проти її власної волі. Дуже мало є дівчат, чиєю найзаповітнішою мрією було б стати другою дружиною старого чоловіка. Коли перша дружина отримала його молодість — їй дістається його старість. У деяких випадках жодна дружина не хоче бачити такого щоночі у своєму ліжку і рада, що їй вдається вислизнути.

Прекрасні карі очі Шаріфи, про які Султан колись казав, що вони найгарніші в Кабулі, утупилися вдалину. Вони втратили свою променистість, над ними важкі повіки, а навколо м’які зморшки. На свою світлу, покриту плямами шкіру вона накладає шар косметики. Її біла шкіра завжди компенсувала короткі ноги. Зріст і світла шкіра були найважливішими символами афганського статусу. Шаріфа завжди докладала зусиль, щоб зберегти свій моложавий вигляд — завжди приховувала той факт, що старша від чоловіка на кілька років. Сивину маскувала за допомогою фарбування в домашніх умовах, а от із рисами обличчя нічого не вдієш.

Вона важко пересувається по хаті, туди-сюди. Робити нема що, оскільки чоловік забрав її трьох синів назад до Кабула. Килими заметені, їжа готова. Шаріфа вмикає телевізор і дивиться американський триллер. Це фантастичний фільм. Симпатичного вигляду герої борються з драконами, монстрами й скелетами та перемагають злих істот. Вона уважно дивиться, хоча не розуміє мови, тобто англійської. Коли фільм закінчується, телефонує невістці. Потім встає і підходить до вікна. З другого поверху Шаріфа може бачити все, що діється у дворах внизу. Двори оточують цегляні мури людського зросту заввишки. Як і в неї, там повно вивішеного сушитися шмаття.

Проте в Гаятабаді не обов’язково бачити, щоб знати. У своїй вітальні, із заплющеними очима ти знаєш, що сусід слухає голосну пронизливу пакистанську поп-музику, що діти верещать або граються, що мати голосно лається, що жінка вибиває килими, інша — миється на сонці, що в одних сусідів пригоріла їжа, а інші ріжуть часник.

Чого не розголошують звуки й запахи, доносять плітки. У громаді, де всі спостерігають за мораллю одне одного, вони поширюються, як лісова пожежа.