Осне Саєрстад - Кабульський книгар

Одного дня обставини звели Саліку і Надіма разом. Її мати поїхала на вихідні до родичів в Ісламабад, а дядько кудись пішов на цілий день. Удома була лише його дружина. Саліка сказала їй, що йде до подружок.

— Ти маєш дозвіл? — запитала дядькова дружина. Її дядько був головою родини на той час, поки її батько знаходився в таборі для біженців у Бельгії. Він чекав на дозвіл для проживання, щоб мати змогу працювати й висилати додому гроші, або, ще краще, перевезти до себе родину.

— Мама сказала, що я можу піти після того, як усе зроблю, — збрехала Саліка.

Вона не пішла до подруги, а пішла, щоб зустрітися з Надімом наодинці.

— Ми не можемо тут розмовляти, — швидко проговорила вона, коли вони ніби ненароком зустрілися на розі вулиць. Він зупиняє таксі й саджає її. Саліка ніколи не сиділа в таксі з чужим хлопцем і серце їй підскакує до горла. Вони виходять біля парку. Парк у Пешаварі є місцем, де чоловіки і жінки можуть ходити разом.

Вони сідають на лавку в парку й розмовляють чи не півгодини. Надім складає грандіозні плани, він хоче купити крамницю або торгувати килимами. Саліка ж понад усе боїться, що хтось їх може побачити. Менше ніж за півгодини вона знову вдома. Але пекло вже розверзлося. Шабнам побачила її з Надімом в таксі і розказала Шаріфі, а та повідомила дядькову дружину.

Тітка добряче б’є Саліку по губах, коли та повертається, замикає її в кімнаті й телефонує матері в Ісламабад. Коли повертається дядько, уся сім’я заходить до неї й вимагає розповісти, що ж вона зробила. Дядько трясеться від злості, дізнавшись про таксі, парк і лавку. Він хапає шматок старого дроту й б’є її раз за разом по спині, тоді як тітка тримає її. Дядько б’є її по обличчю поки з рота і носа не починає йти кров.

«Що ти наробила, що ти наробила? Ти шльондро, — верещить дядько. — Ти ганьба для родини. Пляма на нашій репутації. Всохла галузка».

Його голос відлунює будинком, уривається у відкриті вікна сусідів. Незадовго всі знають про злочин Саліки. Злочин, що став причиною того, що вона лежить замкнена в кімнаті й молить Аллаха, щоб Надім її посватав, щоб батьки дали згоду на її одруження, щоб він дістав роботу в магазині килимів і щоб вони змогли переїхати.

— Якщо вона може сідати в таксі наодинці з хлопцем, я впевнена, що вона може робити й інші речі, — каже Насрін, тітчина подруга й кидає зневажливий погляд на маму Саліки. Великою ложкою Насрін закидає до рота цукати й чекає відповіді на свою заяву.

— Вона лише пішла до парку, не було потреби її бити так, щоб вона ледве дихала, — каже Шірін, яка є лікаркою.

— Якби ми не спинили його, прийшлось би везти її до лікарні, — каже Шаріфа. Вона продовжує, що дівчина всю ніч молилась у дворі. У стані безсоння їй привиділась ця нещасна. «Вона була там, доки вранці не прозвучав перший заклик до молитви», — додала насамкінець.

Жінки зітхають, одна шепче молитву. Усі погоджуються, що зустрівшись із Надімом у парку, Саліка зробила велику помилку, але вони не можуть дійти згоди, чи це був просто непослух, а чи серйозний злочин.

— Яка ганьба, яка ганьба, — голосить мати Саліки. — Як моя донька могла так учинити?

Жінки обговорюють, що буде далі. Якщо він посватається, ганьба забудеться. Але Салічиній матері не до смаку ідея мати зятем Надіма. Його сім’я бідна, він не має освіти й здебільшого просто вештається вулицями. Єдина робота, яку він мав, але врешті-решт утратив, була праця на килимовій фабриці. Якщо Саліка вийде за нього заміж, їй доведеться переїхати в сім’ю його батьків. Вони ніколи не зможуть мати власного дому.

— Його мама не є доброю господинею, — заявляє одна з жінок. — Їхній будинок запущений і брудний. Вона лінива й не тримається хати.

Одна зі старших жінок згадує Надімову бабу:

— Коли вони жили в Кабулі, то всіх приймали, — і хитро додає: — До неї приходили чоловіки, коли та була одна вдома, а вони не були родичами.

— При всій повазі, — каже одна жінка, повертаючись до Салічиної мами, — я мушу визнати, що мені завжди здавалося, що Саліка занадто виставлялася, завжди малювалася, одягалася, як пава. Ти повинна була здогадуватись, що в неї нечисті думки.

На деякий час западає мовчанка, ніби всі вони погоджуються зі сказаним і лише з поваги до матері Саліки не висловлюють це вголос. Одна з жінок витирає рота — час подумати про вечерю. Поволі всі встають. Шаріфа піднімається сходами до своїх трьох кімнат. Вона проходить мимо задньої кімнати, у якій замкнули Саліку. Дівчина сидітиме там, поки сім’я не вирішить, що з нею робити.