Коли став підлітком, почав продавати перші книжки. Його зарахували на інженерні курси, але не було необхідних підручників. Під час поїздки з дядьком до Тегерану, на одному з численних міських книжкових базарів натрапив на все, що було потрібно. Тож він закупив кілька комплектів, які перепродав своїм колегам-студентам у Кабулі за подвійну ціну. Так народився продавець книжок: йому ніби кинули рятувальне коло.
Султан устиг попрацювати над зведенням лише двох будинків у Кабулі перед тим, як книгоманія вирвала його зі світу інженерії. Знову ж таки, саме книжкові ринки в Тегерані звабили його. Сільський хлопчина ходив серед видань у Перській метрополії, оточений старим і новим, антикварним і сучасним, і натрапляв на книги, про які навіть не мріяв, що вони існують. Він купував пачку за пачкою томиків перської поезії, мистецьких та історичних книг, а також — заради свого бізнесу — підручників для інженерів.
Після повернення до Кабула він відкрив у центрі міста посеред яток зі спеціями й кебабами свою першу невелику книгарню. Це було в сімдесяті, коли афганське суспільство балансувало на межі сучасного і традиційного. Правив тоді Захір-Шах, ліберальний та досить ледачий король, і його нерішучі спроби модернізувати країну викликали різке заперечення з боку релігійних лідерів. Після публічного осуду жінок із королівської родини за їхній вихід між люди без чадри, деяких мулл було запроторено до в’язниці.
Зростала кількість університетів і навчальних закладів, як і кількість студентських демонстрацій. Останні брутально придушувалися владою і багато студентів було вбито. Плодилися різні партії та політичні угруповання — хоч вільні вибори не проводилися — від радикального лівацького крила до релігійного фундаменталізму. Групи боролися між собою, і в країні поширювалася атмосфера нестабільності. Після трьох років засухи економіка впала в стагнацію, а під час катастрофічного голоду 1973 року, поки Захір-Шах мав консультації з лікарями в Італії, його кузен Дауд улаштував державний переворот, узяв владу й відмінив монархію.
Режим президента Дауда виявився гнітючішим за попередній. Але Султанова книгарня роцвітала. Він продавав книжки і періодику, що видавалася різноманітними політичними групами — від марксистів до фундаменталістів. Султан жив удома в селі з батьками й щоранку їздив на велосипеді в Кабул у свою крамничку, а ввечері повертався назад. Єдиною його проблемою було постійне материне пиляння щодо пошуку дружини. Вона завжди знаходила нових кандидаток — кузину чи сусідку. Султан не був готовий до створення сім’ї. Він тоді переймався купою справ і нікуди не поспішав. Хотів мати свободу, щоб подорожувати, і часто відвідував Тегеран, Ташкент і Москву. У Москві у нього була кохана дівчина — Людмила.
За кілька місяців до вторгнення Радянського Союзу в грудні 1979 року — він зробив свою першу помилку. Країною правив непохитний комуніст Нур Мухамед Таракі. Уся президентська родина від Дауда й до найменшого немовляти була вбита під час перевороту. Тюрми були переповнені, а десятки тисяч політичних опонентів були арештовані, піддані тортурам і страчені.
Комуністи хотіли об’єднати країну під своїм проводом і намагалися придушити ісламістські угруповання. Священні воїни, моджахеди, узяли в руки зброю та пішли проти режиму, виник конфлікт, що переріс в нищівну партизанську війну проти Радянського Союзу.
Моджахеди не були однорідними у своїх політичних поглядах. Різноманітні угруповання видавали періодику на підтримку джихаду — боротьби з ненависним режимом — та ісламізації країни. Своєю чергою, режим посилив контроль над кожним, кого підозрював у підтримці моджахедів. Було строго заборонено друкувати та розповсюджувати ідеологічні публікації.
Султан продавав періодику, що видавалася і моджахедами, і комуністами. До того ж, у нього була манія колекціонувати і він не міг втриматися, щоб не купити кілька примірників кожної книжки чи періодичного видання, які йому тільки траплялися, аби потім їх вигідно перепродати. Султан Хан уважав, що це його обов’язок — діставати все, що комусь потрібно. Заборонені видання він ховав під прилавком.
Довго чекати не довелося, поки хтось на нього доніс. Арештували покупця, у якого були книги, куплені в Султана. Під час рейду поліція знайшла кілька нелегальних публікацій. Запалало перше поховальне багаття для книг. Султана забрали, били й дали рік в’язниці. Він сидів у в’язниці для політичних, де матеріали для писання й книги були заборонені. Місяцями Султан розглядав стіни. Але якось йому вдалося маминою продуктовою передачею підкупити одного охоронця, і щотижня йому почали надходити книги. У цих сирих кам’яних стінах Султанів інтерес до афганської культури та літератури тільки виріс. Він поринав у перську поезію і драматичне минуле країни. Коли його випустили, він твердо знав своє покликання: боротися за розповсюдження знань про афганську культуру та історію. Султан продовжував продавати нелегальну літературу від ісламських партизанів і від прокитайської опозиції, але тепер був обачнішим, ніж раніше.
Читать дальше