Курт Воннегут - Галапагос (журнальний варіант)

Здесь есть возможность читать онлайн «Курт Воннегут - Галапагос (журнальний варіант)» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1990, Издательство: Всесвіт, №8-9, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Галапагос (журнальний варіант): краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Галапагос (журнальний варіант)»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Нова Воннегутова притча-антиутопія являє собою дальший розвиток теми майбуття людства, яка червоною ниткою проходить крізь усю творчість письменника. Та гіркий висновок автора про те, що цивілізація вже неспроможна зберегти життя на планеті, усе ж таки не перекреслює надії — про це доволі промовисто свідчить поставлений ним до роману епіграф із щоденника безневинної жертви фашизму, єврейської дівчинки Анни Франк: «Всупереч усьому, я все-таки вірю, що за природою своєю люди добрі».
 

Галапагос (журнальний варіант) — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Галапагос (журнальний варіант)», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Цей ґандж, на щастя, не був спадковий.

Як і Ендрю Макінтош та Дзензрі Хірогуті, вони так і не дізнаються, що то був за удар, якщо тільки не отримають відповіді на це запитання в дальшому кінці голубого тунелю до потойбічного життя. Вони приймуть капітанову версію про те, що цей вибух і ще один трохи пізніше — удари розпечених до білого жару каменів з космічного простору; а втім, приймуть не остаточно, бо капітан на їхніх очах наробить у різних справах чимало кумедних помилок.

Капітанів молодший брат, в якого дзвеніло у вухах і трохи повертався слух, тремтячими руками зупинив автобус на причалі біля «Баійї де Дарвін». Він не сподівався знайти на ній притулок. І не здивувався, побачивши її темною, вочевидь усіма покинутою, з вибитими ілюмінаторами й без рятувальних шлюпок, пришвартованою до причалу лише одним-єдиним тросом на кормі. Ніс її вільно погойдувався далі від причалу, а сходні висіли над водою.

Судно, певне, розграбували, як і готель. Причал був усіяний всілякими обгортками, картоном та іншим мотлохом.

Зігфрід не сподівався побачити тут брата. Він чув, що той вилетів з Нью-Йорка, але чи потрапив до Гуаякіля — хтозна. Якщо й потрапив, то скоріш за все мертвий або поранений, і допомогти нікому не зможе. А втім, у Гуаякілі на тому відтинку історії ніхто нікому не міг би допомогти.

Сказав «Мандаракс»:

Бог допомагає тому, хто сам собі допомагає.

Жан де Лафонтен (1621–1695)

Найбільше, на що сподівався Зігфрід, — це знайти в тому хаосі якесь місце, де б можна було спокійно перебути. Цієї мети він досяг. Навколо не видно було жодної живої душі.

Тож він вийшов з автобуса, щоб спробувати якось подолати оці свої мимовільні танцювальні рухи, спричинені хореєю Гентінгтона, за допомогою фізичних вправ — смикаючи руками й ногами, низько присідаючи, віджимаючись в упорі тощо.

Сходив місяць.

І тоді він побачив людську постать, яка підводилась на верхній палубі «Баійї де Дарвін».

То був його брат. Але на капітанове обличчя падала тінь, і Зігфрід його не впізнав.

Зігфрід чув історії, що їх люди пошепки переказували одне одному, буцімто на судна навідуються привиди. І він вирішив, що перед його очима — дух. Він подумав, що то — я. Подумав, що бачить Леона Траута.

36

Капітан, одначе, впізнав свого брата й крикнув, звертаючись до нього, таке, що, може, зважився б крикнути і я, коли б мій дух там матеріалізувався. А крикнув він ось що:

— Ласкаво прошу на «Круїз віку до витоків природи!»

Капітан, усе ще міцно тримаючи пляшку, хоча вона була вже порожня, спустився на головну палубу біля корми й тепер стояв майже на одному рівні з братом. А Зігфрід — адже він оглух — підійшов якнайближче, щоб тільки не впасти у вузьке провалля, яке їх розділяло. Містком через це провалля був протягнутий угорі кормовий трос — ота біла пуповина.

— Я оглух, — мовив Зігфрід. — А ти теж?

— Ні, — відповів капітан.

Він перебував набагато далі, ніж Зігфрід, від епіцентру вибуху, і в нього тільки потекла з носа кров, що самому йому здавалося кумедним. Капітан роз’юшив носа, коли ударна хвиля кинула його долілиць на верхню палубу. Коньяк загострив його почуття гумору до такої міри, що все здавалось йому напрочуд смішним.

Він подумав, що фізичні вправи, які Зігфрід робив на причалі, — то пародія на танцювальну хворобу, успадковану, мабуть, ними обома від батька.

— Ти здорово наслідуєш батька, — сказав він.

Розмовляли вони німецькою — мовою їхнього дитинства, першою, якою оволоділи.

— Це не смішно, Аді! — крикнув Зігфрід.

— Усе смішно, — заперечив капітан.

— Ти маєш якісь ліки? А харчі? А ліжка ще є? — запитував Зігфрід.

Капітан відповів цитатою, добре відомою «Мандараксові»:

Я винний багатьом; я нічого не маю. Решту віддаю бідним.

Франсуа Рабле (1494–1533)

— Ти п’яний! — вигукнув Зігфрід.

— А чом би й ні? — промовив капітан. — Я лише клоун, більш ніхто. — Безладдя, спричинене в його мозку коньяком, зробило його вкрай егоцентричним. У нього й гадки не майнуло про страждання, яких, напевно, зазнавали люди в темному, зруйнованому місті там, у далечині. — Знаєш, Зіггі, що сказав мені один із моєї ж таки команди, коли я не давав йому вкрасти компаса?

— Ні, — мовив Зігфрід, знов починаючи танцювати.

— «Геть із дороги, ти, клоуне!» — Капітан зареготав і, все ще регочучи, повів далі: — Він посмів сказати таке адміралові, Зіггі! Його треба було повісити на нок-реї, — гик! — якби цю — гик! — нок-рею — гик! — хтось уже не поцупив. І повісити на світанку — гик! — якщо ніхто ще не вкрав світанку.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Галапагос (журнальний варіант)»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Галапагос (журнальний варіант)» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Галапагос (журнальний варіант)»

Обсуждение, отзывы о книге «Галапагос (журнальний варіант)» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x