Курт Воннегут - Галапагос (журнальний варіант)

Здесь есть возможность читать онлайн «Курт Воннегут - Галапагос (журнальний варіант)» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1990, Издательство: Всесвіт, №8-9, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Галапагос (журнальний варіант): краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Галапагос (журнальний варіант)»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Нова Воннегутова притча-антиутопія являє собою дальший розвиток теми майбуття людства, яка червоною ниткою проходить крізь усю творчість письменника. Та гіркий висновок автора про те, що цивілізація вже неспроможна зберегти життя на планеті, усе ж таки не перекреслює надії — про це доволі промовисто свідчить поставлений ним до роману епіграф із щоденника безневинної жертви фашизму, єврейської дівчинки Анни Франк: «Всупереч усьому, я все-таки вірю, що за природою своєю люди добрі».
 

Галапагос (журнальний варіант) — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Галапагос (журнальний варіант)», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Острів витримав би стільки людей, хоч і ледве-ледве. Була б, гадаю, боротьба, були б бійки, може, й убивства, якби забракло їжі чи води. І дехто, мабуть, міркував би собі, що природі чи ще там комусь було б вельми до вподоби, якби він вийшов переможцем. Та з погляду еволюції їхнє виживання не варте було б ламаного шеляга, коли б вони не розмножувались, а більшість жінок у списку пасажирів уже вийшли з дітородного віку, отож навіщо було за них боротись?

Перші тринадцять років на Санта-Росалії, поки не досягне зрілості Акіко, єдиними жінками дітородного віку будуть, по суті, незряча Селіна, Хісако Хірогуті, яка на той час уже народить дитину, всю вкриту хутром, та ще троє нормальних. Тож мабуть, усіх їх запліднили б переможці, навіть усупереч їхній волі. Але кінець кінцем, гадаю, не було б великої різниці, які саме самці стали б запліднювачами — Мік Джеггер, доктор Генрі Кіссінджер, капітан чи якийсь юнга. Людство нині однаково було б майже таким, яким воно є.

Зрештою, вижили б усе одно не найзавзятіші борці, а найуміліші рибалки. Такі-от справи тепер на островах.

Були ще живі омари, виловлені біля узбережжя штату Мен, — теж на волосину від того, щоб випробувати Галапагоським архіпелагом свою здатність вижити. До того, як «Баійю де Дарвін» було розграбовано, їх налічувалося дві сотні, і вони сиділи в резервуарах із солоною водою та штучною вентиляцією, які стояли в трюмі.

Води навколо Санта-Росалії були для них напевно достатньо холодні, але, мабуть, надто глибокі. Про цих омарів можна було сказати так: вони схожі на людських істот тим, що, коли голодні, можуть їсти майже все.

І капітан фон Кляйст, коли вже геть постарів, бувало, згадував про тих омарів у резервуарах. Чим старішим він ставав, тим яскравіші були його спогади про давноминулі події. Одного разу після вечері він розважав Акіко, пухнасту доньку Хісако Хірогуті, науково-фантастичною розповіддю, на початку якої менські омари таки потрапили на острови; потім нібито минув мільйон років, — а він тепер справді минув, — і ось омари стали домінуючим видом на планеті, і побудували міста, й театри, й лікарні, і створили громадські транспортні засоби, і так далі. Вигадані ним омари грали на скрипках і розкривали злочини, виконували мікрохірургічні операції й записувались у клуби книголюбів тощо.

Мораль розповіді полягала в тому, що омари чинили точнісінько те саме, що й людські істоти, тобто цілковитий розгардіяш в усьому. Всі вони прагнули бути простими омарами, особливо після того, як не стало людських істот, схильних варити їх живцем.

Тільки на це вони й могли скаржитись насамперед — на те, що їх варили живцем. І тепер вони, не бажаючи й далі кипіти живцем, мусили організовувати симфонічні оркестри й таке інше. Персонажем, від імені якого капітан вів усю розповідь, був низькооплачуваний другий валторніст Омарвільського симфонічного оркестру, чия дружина щойно втекла до хокеїста-професіонала.

Вигадуючи свою історію, він і не думав, що людство повсюди вже на межі вимирання, тоді як інші форми життя, якщо вони прагли домінувати, зустрічали дедалі меншу протидію. Капітан ніколи про це не дізнається, як і ніхто інший на Санта-Росалії. А я, говорячи про домінуючі види, маю на увазі лише перевагу одних великих форм життя над іншими великими формами. Бо, правду кажучи, найпереможнішимина цій планеті завжди були мікроорганізми. Хіба траплялися такі сутички між Давидами та Голіафами, щоб переміг Голіаф, хоча б один раз?

А на рівні великих істот тодішні омари, явні борці, були все ж поганими претендентами на те, щоб явити собою таке саме хитромудре поєднання творчих і руйнівних начал, як людство. Якби в саркастичній капітановій казочці замість омарів фігурували восьминоги, то вона, може, й не була б така смішна. Тоді, як і тепер, ці плюскотливі створіння мали досить розвинений мозок, головною функцією якого було керувати своїми вельми рухливими щупальцями. І в цьому їхня ситуація, можна вважати, була схожа на людську, тільки замість щупалець люди мали рухати руками. Очевидно, восьминогів мозок міг би здатися й на щось більше, ніж керувати кінцівками та ловити рибу.

Та ще треба знайти такого восьминога чи, коли вже на те пішло, якусь іншу тварину, що не була б цілком задоволена таким заняттям, як збирання корму, і могла б затьмарити людину з її невгамовними жадобою та амбіціями.

Щодо повернення чи відродження людини, яка б знов почала користуватися всілякими знаряддями, споруджувати будинки, грати на музичних інструментах і таке інше, то тепер їм довелося б робити це хіба що дзьобами, бо руки в них перетворились на плавці, де кістки скуті й майже нерухомі. На кожному плавці є п’ять суто декоративних ґуль, що прикрашають його й приваблюють представників протилежної статі під час спаровування. Ці гулі — по суті, звироднілі пальці. Навіть більше, та частина людського мозку, що керувала руками, вже деградувала, і нині людські черепи за рахунок цього набули багато обтічнішої форми. А чим обтічніший череп, тим удатніший рибалка.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Галапагос (журнальний варіант)»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Галапагос (журнальний варіант)» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Галапагос (журнальний варіант)»

Обсуждение, отзывы о книге «Галапагос (журнальний варіант)» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x