Курт Воннегут - Галапагос (журнальний варіант)

Дехто з учнів просив дозволу написати про інших створінь на Галапагоських островах, і Мері, як взірцева вчителька, звичайно дозволяла. І найчастіше вибір падав на великих фрегатів — птахів, що кривдили й грабували олушів. Ці Джеймси Уейти пташиного світу харчувалися рибою, яку ловили олуші, а свої гнізда будували з матеріалу, викраденого з олушиних гнізд. Декого з учнів — переважно хлопців — це веселило.

І унікальні фізичні властивості фрегатів-самців теж не могли не привернути увагу недозрілих людських самців у зв’язку з ерекційними іграми їхніх власних статевих органів. Кожен фрегат-самець у шлюбну пору намагається привабити самиць тим, що надуває під горлом яскраво-червону повітряну кулю. Шлюбної пори типовий пташиний базар, як подивитись на нього згори, нагадує величезне збіговисько людських дітей, і кожне з них має свою повітряну кулю. Весь острів, по суті, всіяний фрегатами-самцями, що повідкидали назад голови й демонструють партнерські достоїнства на межі можливостей своїх легенів, тоді як над ними кружляють самиці.

Одна за одною самиці сідають на землю, обравши собі ту чи іншу червону повітряну кулю.

Після того, як Мері Хепберн вже закінчувала показувати фільм про великих фрегатів, штори в класі було піднято, а світло ввімкнено, хтось із учнів (знов-таки майже завжди хлопець) звичайно запитував — часом боязко, часом по-клоунському, а часом і з гіркотою, ненавистю чи страхом перед жінками: «А що, самиці завжди намагаються підчепити найбільших?»

Тож Мері заздалегідь мала готову відповідь, настільки ж доречну, як і будь-яка цитата, знана «Мандараксом»: «Щоб з’ясувати це, треба було б узяти інтерв’ю у фрегатів-самиць. Та, як мені відомо, нікому ще не пощастило цього зробити. А втім, дехто з учених присвятив вивченню цих птахів ціле життя, і, на їхню думку, фрегати вибирають ті червоні кулі через те, що вони позначають кращі місця для гніздування. А це має сенс з погляду виживання, чи не так?

І ось ми знов повертаємось до справді глибокої таємниці танка-залицяння голубоногих олушів, який, схоже, зовсім не стосується таких елементів їхнього виживання, як гніздування та риболовля. Чого ж він тоді стосується? Чи маємо ми право назвати це релігією? А може, якщо нам бракує відваги, назвемо це принаймні мистецтвом?

А тепер прошу висловлюватись».

Танок-залицяння голубоногих олушів, що його місіс Онассіс раптом зажадала побачити на власні очі, за мільйони років ні на йоту не змінивсь. Не навчилися ці птахи й чогось лякатись. Не виказали вони й щонайменшого наміру відмовитися від літання і перейти жити під воду.

Щодо значення танка-залицяння голубоногих олушів, то ці птахи — ніби гігантські молекули з яскраво-голубими ногами, й вибору вони тут не мають. Вже завдякк своїй природі вони змушені танцювати саме так.

Людські істоти були колись молекулами, які вміли виконувати дуже багато найрізноманітніших танків чи могли зовсім не танцювати — як їм було завгодно. Моя мати вміла танцювати вальс, танго, румбу, чарльстон, лінді-хоп, джіттербаг, ватусі й твіст. Зате батько не танцював зовсім — такий він мав привілей.

Коли місіс Онассіс заявила, що бажає взяти участь у «Круїзі віку до витоків природи», всі почали навперебій записуватись на нього і про Роя та Мері Хепбернів разом з їхньою жалюгідною каюткою нижче ватерлінії майже забули. До кінця березня Кінг уже міг оголосити список пасажирів, очолюваний місіс Онассіс, за якою йшли інші, не менш ефектні імена: доктор Генрі Кіссінджер, Мік Джеггер, Палома Пікассо, Вільям Ф. Баклі-молодший, а також, звичайно ж, Ендрю Макінтош, Рудольф Нуреєв, Уолтер Кронкайт та інші. Про Дзендзі Хірогуті, який подорожував під ім’ям Дзендзі Кендзабуро, у списку значилося, що він — всесвітньовідомий фахівець із питань тваринних хвороб, — це щоб він був більш-менш на рівні решти пасажирів.

Прізвища двох пасажирів з міркувань етики зі списку вилучили, щоб не виникало нескромного запитання, хто вони, бо ті двоє були, по суті, ніхто. Це були Рой і Мері Хепберни з їхньою жалюгідною каюткою нижче ватерлінії.