Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Результати: 18 — «незадовільно», 11 — «задовільно» 8 — «добре» і жодного «відмінно». Чи то судді були такі суворі, чи будинки й справді такі брудні? Упевнений, ті, хто відмовилися брати участь, аж ніяк не кращі.

Я попросив Анью за можливості відкопати листа від нашого керівництва до Спілки Споживачів з поясненнями причин небажання брати участь.

Більшість тутешніх прибиральників ви бачите лише тоді, коли вони мовчки миють коридори, бо вони майже не розуміють чи взагалі не розуміють голландської. Вони можуть лише приязно кивнути вам. Проте більшість з них не здаються аж надто життєрадісними. Помітно, що вони добре адаптуються до характерів пожильців. Припускаю, що вони виконують середній обсяг роботи за мінімальну платню. Через якийсь час усі перепочивають. Зазвичай вони з нами не затримуються. Віднаджені суперниками чи своїми ж колегами, котрі не терплять тих, хто докладає забагато зусиль, тому і звільняються.

У понеділок у нас ще одна клубна поїздка, яку організовує Греме. Еферт хоче, аби ми надіслали йому листівку. Я вже купив марку.

Пані де Конінґ, сором’язлива сусідка, постукала в мої двері. Полохливо оглянувшись, так ніби збиралася продати героїн, вона довірила мені касетний програвач. Мабуть, вона таки втрапила у якусь халепу, оскільки за ті два роки, що ми жили поруч, вона ніколи ні про що не просила.

«Бачиш-но, це запис голосу мого останнього чоловіка», — сказала вона.

Я з цікавістю глянув на плівку, а тоді спромігся перемотати її, встромивши олівець в одну з дірочок. Задкуючи з кімнати, вона разів сім подякувала, та ще й вклонилася.

Отримав копію листа від Правління. Віктор передав його мені особисто в руки. Правління надзвичайно шкодувало, що не може погодитися надати бажані документи — з причин життєво важливої секретності. І запитувало, чи ми ще бажаємо зустрітися з їхнім юридичним представником. Віктор вважає, що нам варто зустрітися, аби обговорити наступні кроки.

Ми з Еф’є домовилися зустрітися з ним наступної середи.

Схоже, що вперше, відколи я почав вести щоденник, у мене період творчого застою.

Кілька пожильців мають неприємну звичку скаржитися на стан свого кишківника. Зазвичай у неділю, коли вниз на чаювання спускається найбільша кількість людей. І саме в той час, коли кожному пожильцю пропонують шматочок торту. Від надійного джерела я дізнався, що цей дев’яностоцентовий торт з «Aldi» за розпорядженням керівниці відділення мають розрізати щонайменше на п’ятнадцять шматків, тож на кожного припадає по шість центів.

Згодом хтось із них здійме неабиякий галас через те, що йому, мовляв, дали менший шматок, а відтак заявить: «І це лише тому, що у мене вже чотири дні не було випорожнень!» Або навпаки: «Я просидів увесь ранок на унітазі, у мене жахлива діарея».

МЕНІ НЕ ПОТРІБНО ЦЬОГО ЗНАТИ!

Поговори зі своїм лікарем, чи сходи у клініку лайна (яка, ймовірно, існує), але не приходь до мене зі своїми історіями про закрепи чи діарею, поки я сиджу тут і намагаюся насолоджуватися шматочком торта, позаяк це псує мені апетит!

Схоже, багатьом старим людям неабияк бракує сорому! Укупі з химерною думкою, що людям надзвичайно цікаво вислуховувати скарги про їхнє нездужання!

Малим дітям дозволяється здіймати лемент з приводу болю в животі чи подряпаного коліна, і їхні мамусі поквапляться зі склянкою теплого молока чи пластирем, але на схилку літ безперервне скигління абсолютно нестерпне.

Завтра ще одна екскурсія з неперевершеним складом «Старих, але ще не мертвих».

Тур де Франс закінчився. Сьогодні вдень діру, яку залишилася після нього у моєму житті, заповнить Греме. Він — організатор нашої денної поїздки. Називати нас «мандрівниками» — це, може, і занадто, проте якщо взяти до уваги, що середній вік нашої групи вісімдесят два з половиною, така постановка питання видається доволі вдалою.

З іншого боку, мета поїздок, які кожні два роки організовує Спілка пожильців, — лише зміна місця випивання щоденної кави (10:30), споживання обіду (12:30) і чаювання (15:30), причому часу поміж тими дійствами зостається доволі, щоби просто посидіти. Такі поїздки нічим не відрізняються від щоденної домашньої рутини. Увесь час, що залишається, витрачається на завантаження та вивантаження сорока п’яти стариганів на диван і, навпаки, з нього, а також на принаймні триразові відвідини службової зони туалетів для інвалідів.