Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Під час останніх двох екскурсій я викрутився, вигадавши уявну хворобу. Коли я скористався цією відмовкою вдруге, її сприйняли з певною підозрою. « Знову? Справді, з-поміж усіх днів саме сьогодні?»

Один раз — нещастя, вдруге — зумисна грубість. На третій раз від вас усі відцураються. Доведеться змусити себе піти на ще хоча би дві спроби.

Як же відрізнялися наші веселі прогулянки «Старих, але ще не мертвих»! Ми стільки всього всотували в себе, аж доки з нас не вихлюпувалося, а відволікалися лише (адже ми також люди) на каву, страви та вино.

На щастя, нам було аж завесело, якщо вибачите мені цю гіперболу. Я непокоївся, що відсутність Еферта накладе похмурий відбиток на весь день, але все пройшло краще, ніж можна було сподіватися.

Це був «зоопарковий» день — з дитинчам горили, яке, намагаючись стати на руки, приземлилось у мамин фруктовий салат, і це в плані емоцій справило на нас незабутнє враження.

Греме заздалегідь розпитав і організував полювання за скарбами з дотепними ключами для розгадки. Призи вручали під час коктейльної години. Ріа отримала жартівливий приз за те, що, вгадуючи вагу слона, промахнулася на 2,700 кіло. Задля справедливості слід сказати, що це були потримані ваги для ванної, не надто точні, бо хибили десь на кілограм чи два.

Ми зателефонували Еферту, щоби сказати, що сумуємо за ним. Він телефоном купив нам випивки.

Греме приніс три зручні у користуванні цифрові камери для фотополювання. Ми з Едвардом мали знімати серію «Великі зади», інша пара — фотографувати тварин, які скидалися на членів нашого клубу.

Греме пообіцяв зробити презентацію в «PowerPoint» до наступної зустрічі клубу. Хто сказав, що ми загубились у минулому столітті?

Від’їзд об одинадцятій і повернення додому о п’ятій. Я був виснажений. Ми домовилися про два інвалідних візка, тож я міг трохи посидіти, проте ходіння, як на мене, все одно було забагато. Наприкінці все звелося до човгання від однієї лавки до іншої. Серед нас було лише двоє достатньо міцних, щоби штовхати інвалідного візка — Антуан та Греме. Для всіх інших краще було би, щоби штовхали їх.

Спека збирає свою данину: три смерті за два дні. «СПЕКА ВЛАШТУВАЛА БІЙНЮ ПОМІЖ СТАРИКАМИ». Чудовий заголовок. Сам придумав.

Схоже, що старі шкапи, як ото ми, використовують немилосердну спеку для тихенького відходу у засвіти. Спокійно віддати кінці уві сні — пророцтво, яке вони самі ж накликають на себе.

Сьогодні вранці ми з Еф’є зустрілися з нашим юристом. На думку Віктора, відповідь Правління мала метою виграти якийсь час і збільшити наші витрати. Аби налякати.

Він сказав, що це його все більше і більше розважає, тому замість плати попросив щотижня надсилати йому пляшку якогось заморського вина. Що довше цей процес затягнеться, тим важче буде нам шукати нові країни, де виготовляють вино. Коли мине рік, ми зможемо повернутися на круги свої.

«Тому що для нас не повинно стати несподіванкою, — пояснив Віктор, — якщо все це затягнеться щонайменше на два роки».

Такий розвиток подій приголомшив нас з Еф’є.

«Одначе, зважаючи на поважний вік моїх клієнтів, я спробую пришвидшити процес, наскільки це буде можливо. Візьміть також до уваги й вік самого юриста».

Віктор також повідомив, що відразу ж написав юристу Правління і розпочав судову процедуру.

І все це було сказано таким спокійним, помпезним, байдужим тоном, що здалося, наче ми дивимося якусь жалюгідну виставу.

Він починав усе більше і більше нам подобатися.

Великий галас з приводу пліток, що начебто пані Фергер зіштовхнула пана Фергера зі сходів — інвалідний візок і все таке. Він у лікарні з численними переломами, а пані Фергер кілька разів особисто допитала сама директорка. Вдасться це зам’яти чи вже запізно?

Відразу ж знайшлося двоє свідків, котрі заявили, що бачили, як пані Фергер зробила це навмисно. Сама ж пані Фергер стверджувала, що в інвалідного візка відламалися ручки. Схоже, вона й досі стискала їх у руках, бо саме крісло лежало за десять кроків унизу. З іншого боку, не було причин штовхати чоловіка до сходів, якщо тільки вона не хотіла його налякати. Останнє цілком можливе, бо, для прикладу, пан Фергер завжди був злий на свою дружину. Він із нею навіть не спілкувався, а наче вигаркував команди. І попри те, вона роками з любов’ю і безмежним терпінням віддано піклувалася про нього. На її місця я би вже давно спустив його зі сходів.