Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Цей випадок наштовхнув мене на непогану ідею для екскурсії «Старих, але ще не мертвих». Я переглянув в Інтернеті сім різних кулінарних майстерень поблизу притулку. Повинна ж знайтися хоч одна, яка дотримується інструкцій з охорони праці і не відмовить людям похилого віку. Після того ми оголосимо усім, хто слухатиме, що у нас ніколи не було такого безпечного дня, навіть якщо ми повернемося додому з кількома відрізаними пальцями, носами та вухами.

Ура! Я дожив до ще однієї весни!

Тепер ми рішуче взяли курс на наступну віху — першу полуницю, що з’явиться з холодної землі, а тоді намагатимемося дожити до Тур де Франс, до нового оселедця, до першого снігопаду, до Святвечора та до наступної весни. Це надзвичайно важливо — ставити перед собою такі бар’єри.

Дурнуватий сезон, який тут величають «часом огірків» [29] Дурнуватий сезон, або «час огірків» — так журналісти називають пору року, коли парламент і суди відпочивають. За відсутності серйозних новин газетярі заповнюють шпальти «сенсаційними» історіями, як от розповіді про величезні ягоди аґрусу чи морських змій, а також довгими відповідями читачам на малоцікаві теми в рубриці під назвою «Лист редактору». . Так наче у світі не трапляється нічого важливішого. Тему обрання нового Папи вже обсмоктали до кісточок, тому потреба чогось свіженького повернула на перші сторінки Сирію, бо там, крім усіх інших, вбивали і голландців. А до коронації ще шість тижнів балачок. (У минулому 360 горностаїв віддали свої життя для мантії королеви Беатрікс, але враховуючи обхват принца «Пільзнера» Олександра, може знадобитися більше ніж 600 шкурок. Памело Андерсон, зроби щось! Порятуй бідолашних маленьких створінь!).

Тут, у притулку турботи, той час огірків ніяк не закінчується. Увечері ви розумієте, що впродовж дня не трапилося нічого важливого. А з іншого боку, що вважати важливим? Для декого якщо йому запропонують додаткове печиво до чаю — то вже подія на увесь день. Звісно, найімовірніше, що медсестра притримає це додаткове печиво, аніж дасть його вам, якщо тільки ви не виграєте в національній лотереї: «О, що за чорт, сьогодні такий чудовий день, зробімо це, візьміть ще по одному печивку!»

На іншому кінці терезів — опецькуватий пан Беккер. Його рекорд — один цілий лімбурґський яблучний пирожище плюс половина другого, запиті лише одненькою чашечкою кави. Він не запропонував нікому хоча би скуштувати, а закінчивши, решту пирога забрав до себе в кімнату. Його ненавиділи всі.

Тим часом у мене з’явився непоганий перелік екскурсійних турів — кулінарний, надприродній (виставка), боулінговий, вітряковий (Зандам), шоколадний (курси із виготовлення), футбольний (стадіон Аякс), тюльпановий (сади Кекенхоф). Треба буде на наступному зібранні поцікавитися, чи зможемо ми за потреби перенести дати.

Насамкінець, на честь «часу огірків» звідомлю новину, віднайдену у коробці зі старими вирізками (рубрика «Як таке можливо»): скількись років тому нагороду за рекордні права людини пану Берлусконі вручив не хтось інший, як сам… Муаммар Каддафі.

Учора пані Ланґенвельд розповіла мені дещо цікаве. Зазвичай вона перебуває поза полем мого зору, але зрідка подивовує самим фактом потрапляння мені на очі. Нам випало сидіти поруч за чашечкою кави. Зачепившись за згадку про те, що кава була ледь теплувата, вона сказала, що має підозри, що наш притулок аж ніяк не очолює списки найкращих закладів з догляду, «інакше вони б точно захотіли, щоби всі про це дізналися».

Я запитав, про який перелік ідеться, і пані Ланґенвельд прошепотіла самими лише губами (позаяк була беззубою), що існує щорічна перевірка якості будинків для людей похилого віку та відділень догляду. «І висновуючи з цієї кави, що схожа на помиї, і до ворожки не треба ходити, щоби бути впевненим, що ми десь дуже близенько до дна».

Вона не пам’ятала точно, що то був за огляд. Пошукаю в Інтернеті.

Нині найстаріша людина в Нідерландах — 106-літній Тьєрд Епема. Якщо я доживу до його віку, то на мене очікує ще 23 роки в цій дірі. Не надто приємна можливість. Найстарішій жінці в світі — 122. Відповідно, я мав би провести тут іще 39 років.

Але можливі й інші трафунки: американці Кері К. Вайт перед смертю перевалило за 116, 75 з них вона провела в психіатричній лікарні. Її дозволили перевести до звичайного притулку, коли їй виповнилося 110. Так би мовити, дали бідоласі трохи часу, щоби насолодитися волею.