Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Аби знайти водія, пішло двадцять хвилин. Він прибіг у домашніх капцях, дуже засмучений. Дорогою додому чоловік раз у раз повторював, як йому прикро.

«Мені стало його шкода», — сказав Тольхейзен, який ніколи не був у центрі такої уваги.

Пані Трок («Я така чютова грамутійка») надумала взяти участь у національному телеконкурсі правопису «Великий диктант із голландської мови». Вона припустилася тридцяти семи помилок. І це лише в першому реченні. Потім їй терміново знадобилося до вбиральні. Вона вже хотіла було прихопити свій аркушик, але Греме зупинив її. «Я притримаю його тут для тебе, якщо бажаєш». Інші четверо учасників зійшли з дистанції після першого ж перечитування.

Сам я побоявся спробувати.

Представник «Connexxion» телефоном повідомив панові Тольхейзену, що водія, який залишив його в автобусі, відразу ж звільнили.

Тольхейзен взяв усю провину на себе — це ж він зник з поля зору, а потім заснув. Сказав, що хоче перекинутися слівцем з водієм, але у «Connexxion» відмовилися дати його номер.

«Він був таким милим хлопцем. Просто наплутав із підрахунками — хіба ж це причина когось звільняти?»

Зрештою, він таки спромігся десь відкопати телефон того хлопаки й зателефонував йому, аби сказати, що готовий під присягою заявити, що сховався навмисно.

«Люди завжди готові робити передчасні висновки, навіть тоді, коли це просто нещасливий збіг обставин».

Знімаю капелюха перед Тольхейзеном.

Еф’є повільно, тихо відходить. Вона більше не розплющує очей. І єдиною ознакою її життя є те, що вона ще дихає. Я більше їй не читаю. Навідуюся щодня, аби привітатися та потримати за руку.

Для нас лишилося так мало часу.

Мені не вистачає духу сказати їй, як вона зводила мене з розуму.

«Якщо тут є противники діареї, то це я, — сказав пан Беккер. — У мене закрепи як мінімум тричі на тиждень. Але підтримка мені точно не потрібна».

Дехто з пожильців вважає, що тижнева кампанія по радіо проти дитячої діареї у світі була чистісінькою фігнею.

«Чому не можна просто надіслати туди кілька вантажівок з імодіумом? Це ж не коштуватиме мільйона, правда?» — висловила думку пані Пот, яка щорічно витрачала на свої пігулки щонайменше тисячу євро.

Сьогодні я провідав Грітьє. У неї в кімнаті гарна шопка на столі, та я був у шоці, коли побачив маленького Ісусика, вкритого мухами.

«Так, я теж помітила», — сказала вона.

Слід із дрозофілок вів до двох зогнилих бананів, схованих за яслами.

«О, а я їх скрізь шукаю».

Вона витратила кілька днів на те, аби знайти банани, бо викреслила їх зі свого списку покупок, та вже втратила надію знайти їх до того, як вони зіпсуються. Ми гарно з цього посміялися, а тоді вона все поприбирала. На щастя, мушкара зникне сама собою. Тепер Ісусик знає, як то воно бути бідолашним африканським немовлям.

Грітьє поволі, хоч майже непомітно гіршає. Але, за її словами, «кожний гарний день — це ще один день».

Приготування до різдвяної вечері «Старих, але ще не мертвих» у повному розпалі. У день подарунків ми приєдналися до інших пожильців у їдальні. Хоча і тут не обійшлося без фокусів.

— Тож я припустив, що ви не прийдете і на день подарунків, — сказав кухар, розмахуючи формуляром із планом харчування, який я заповнив.

— А на основі чого оте «тож»? — запитав я.

Йому знадобився якийсь час, аби це обмізкувати.

— Що ви маєте на увазі?

— Ну, ви сказали «тож» ви не прийдете і на день подарунків теж.

— А, це…

— Так, і що?

Він був геть спантеличений.

— То… виходить, що ви прийдете?

Як секретар, зобов’язаний переписувати різдвяне меню, лише я один знаю, що ми будемо їсти.

З нетерпінням чекаю своєї першої фаршированої індички. Ця різдвяна страва завжди фігурує у фільмах та книжках, але я ніколи не бачив, щоб таку гігантську птицю і справді ставили на стіл. Маючи за шефів Ріа та Антуана, можна бути впевненими, що індичка не помре намарно.

Я також відігнав від себе спомин про фондю. Ще кілька років тому це було точно старомодним, та останні тижні полички в супермаркетах аж прогинаються під вагою упаковок із м’ясними напівфабрикатами для фондю (хіба воно не зіпсується?).

Кілька років тому ми частувалися fondue bourguignon. Збитки: кілька опіків першого та другого ступенів, море суконь та костюмів у хімчистках, одна підпалена перука, обвуглене м’ясо та двоє членів персоналу, які врешті оскаженіли. Оце так веселуха!