Дэниел Киз - П'ята Саллі

Роджер відреагував на чорний костюм та брошку. Він глянув їй у вічі несхвально. Отже, він знав. Та не міг навіть усвідомити, що саме лежить у неї в сумочці. Я спробувала шарпнути її руку, щоб сумочка впала на підлогу, але намарно. Я була безпорадним свідком.

— Заходь та сідай, — сказав він.

Джинкс проігнорувала те крісло, на яке він вказав, сіла на стілець перед його столом та поклала сумочку на коліна. Вона не вчинить це одразу, подумала я. Спочатку вона з ним пограється. Джинкс хотіла побачити на його обличчі спочатку здивування, а потім страх.

— Як твої справи? — запитав він.

Вона крутила в руках застібку від сумочки.

— Я радий, що ти вирішила заскочити та поговорити, Джинкс. Багато про тебе думав.

Її роздратувало те, що він упізнав її. Вона перестала грати.

— Я не вірю тобі. Тобі на мене плювати. Я збіса краще знаю, що ти там собі плануєш.

— Можеш зі мною поділитися?

— Ой блядь! Ти не сприймеш правду, якщо я це зроблю.

— Дай мені шанс, — сказав він. — Скажи мені, що думаєш, а я скажу, чи ти маєш рацію.

— Гаразд. Ти збираєшся об’єднати Деррі та створити четверту Саллі. І тоді я буду замкнена назавжди, як одна з тих загублених душ в… — як називається те місце, куди потрапляють втрачені душі нехрещених дітей?

— Лімб?

— Так. Коли всі об’єднаються, і Саллі стане сильною, я назавжди залишуся в Лімбі. І я не маю наміру тобі це дозволити.

— А що, коли я скажу тобі, що сам поки нічого конкретного не запланував щодо тебе, що вирішив не поспішати з рішенням і міркую над можливістю приєднати тебе останньою?

— Я тобі не повірю. Я тобі аніскілечки не подобаюсь. Я — паршива вівця, яку всі б хотіли ігнорувати. Скелет у шафі, який ти хочеш замкнути та викинути ключ. Мені стільки разів за життя завдавали болю, що всередині залишилася лише ненависть, а ти не хочеш бачити цього у своїй чудовій новій Саллі.

— Це неправда.

— Ти брешеш. Звісно, Деррі — частина плану. Ти додаси її щастя та добродушність до холоднокровної розумної секс-машини, яку сам створив, і на цьому зупинишся. Ти не будеш псувати собі ідеальну жінку.

— Не заперечуватиму, що міркую над цим час від часу.

Вона здивувалася, що він це визнав.

— Але, — продовжив він, — як психіатр я мусив відкинути цю ідею.

— Лайно собаче. — Вона підвелась та позадкувала від нього.

— Вислухай мене. Будь-який психіатр знає, що всі люди мають у собі гнів та ненависть. Ми ігноруємо це внутрішнє зло собі ж на шкоду. Ми дізналися, що насправді не в змозі позбутися агресивних почуттів, приховуючи та замикаючи їх у шафі, як ти кажеш, — те, що ми називаємо «витісненням у несвідоме». Вони завжди повертаються, щоб переслідувати нас. Наше завдання — винести ці почуття, народженні від болю та злості, знову на видноту. Тоді вони не мучитимуть та не знищуватимуть все.

— Я не вважаю тебе злом, — сказав він. — Я вважаю тебе жінкою, яка страждала стільки, скільки звичайна людина не може витримати. Усе своє свідоме життя ти служила вмістищем емоційного болю та смутку, з якими інші не могли впоратися. Тепер настав час надати їх для цілісної Саллі. Тому, що ти не можеш подолати самотужки, можна дати раду, якщо розділити між вами п’ятьма.

— Боже, ти язиком гарно плетеш, та я тобі не вірю.

Джинкс розкрила сумочку та запхала в неї руку. Вона відчула в долоні метал рукоятки, вказівний палець торкнувся гачка й вона витягла пістолет, знімаючи з запобіжника.

Роджер глянув на пістолет. Я з усієї сили закричала та покликала Помічника, щоб той допоміг мені опустити руку Джинкс. Я кричала, доки мені не здалося, що мій розум вибухне. Джинкс щось відчула. Вона завагалась та дотулилася вільною рукою до голови від здивування.

— У мене болить голова.

— Ти відчуваєш цей біль? — запитав Роджер.

Я продовжувала на неї кричати. Кричати… кричати… кричати… Відчула, як вона трішечки ослабла. Джинкс намагалася натиснути на гачок, але головний біль скував її та спаралізував руку. Я повільно відвела пістолет від Роджера, поки він не націлився на мене саму. Вона витріщилася на нього, не вірячи, що рука рухається супроти її волі.

— Не зупиняй мене, Деррі! — прогарчала вона. — Дай мені!.. Дай мені!..

— Джинкс! — закричав Роджер. — Він знає, що у темряві…

Та було надто пізно. Її палець смикнувся, ми обоє почули вибух, я відчула гострий біль, в спалаху світла все затихло, і я опинилася над веселкою.

Коли Саллі розплющила очі, то зрозуміла, що лежить на якомусь дивані та відчуває себе гидко. Вона повернула голову і побачила Роджера та Меґґі, які знервовано за нею спостерігали.