Дэниел Киз - П'ята Саллі

Саллі відчула погляд за спиною, повернулася та побачила вишкіреного літнього чоловіка.

— Виглядає цікаво, — промовив той. Він потягнувся та взяв примірник тієї ж книжки, пробіг пальцями по зображеннях, скоса поглядаючи на неї час від часу, ніби намагаючись уявити, як вона робить всі ті речі. — Я б багато заплатив за вільну, сексуально свідому жінку.

Він навіть не намагався приховати стовбур у своїх штанях, а навпаки, дивився на неї та погладжував пальцями живіт.

— Жінка, яка могла б взятися задовольнити літнього чоловіка, може назвати свою ціну. Гроші в мене є.

Вона засміялась:

— Діду, в тебе серце не витримає.

— Гарний спосіб померти, — сказав він, киваючи.

— Для тебе, — сказала вона, — не для мене. — Саллі кинула обидві книжки назад на стіл та вийшла з книгарні, сміючись і разом з тим відчуваючи сором і злість, все одночасно. Вона дала прохолодній мжичці омити її обличчя та чекала, ніби зараз мало щось відбутися. Ні натяку на головний біль. Від сексуального зніяковіння колись в неї починала боліти голова, але не тепер. Це, мабуть, хороший знак, вирішила вона. Потрібно буде не забути розповісти про це Роджеру на завтрашньому сеансі.

Саллі хотіла, щоб щось трапилось, але знала, що краще взяти таксі та повернутися додому, до того, як щось трапиться. Раптом вона знову відчула напад депресії. Який сенс переживати цей фарс, якщо будь-яка дія паралізуватиме її нездатністю зробити вибір? З таким же успіхом вона могла б лежати мертвою, а не жити в цих муках. Могла б просто вискочити посеред вулиці та дозволити найближчій вантажівці прийняти останнє рішення за неї. Так чітко. Так легко. Так остаточно. Агов, стояти! Саллі осіклася. Вона підписала контракт про невчинення самогубства, хіба ні? Ні. То була якась інша жінка, в іншій країні, й між іншим, та шльондра вже померла.

Ой, до біса ці нарікання та самоаналіз. Вона хотіла чудово провести час. Потрахатись. А тоді вбити себе, якщо їй, чорт забирай, таке стрельне в голову. То було її тіло, її розум, її життя, й вона могла робити, що захоче з будь-якою частиною себе.

Стоячи біля алкогольної крамниці, вона краєм ока помітила пляшки з вином, і це нагадало їй про дещо. Саллі глянула на годинник — 23:55. Вона спитала літню жінку, який сьогодні день.

— П’ятниця, — відповіла та, обдарувавши її дивним поглядом.

А по п’ятницях професор Кірк Сілвермен влаштовував свої вечірки. Саме те, що їй треба. Одна з Кіркових божевільних ексцентричних вечірок, де, як вона чула, були бухло, і травка, і гарячі дискусії. Можливо, це допоможе їй зібратися докупи. Вона пригадала ціну входу та увійшла до крамниці за пляшечкою «Шаблі» [98] Chablis — біле сухе бургундське вино. . Тоді, побачивши таксі з увімкнутими фарами, вилетіла на вулицю та зупинила його.

— Агов, леді! — гукнув водій. — Ви ледь не вбилися.

— У цьому і є смак життя, — засміялася вона. — Ріг Другої авеню та Блікер-стрит.

Саллі відкинулася на сидінні, задоволена тим, що знайшла дещо краще заняття на вечір, ніж самогубство.

То була тьмяно освітлена п’ятиповерхівка без ліфта, і Саллі довелося відсапуватися, доки піднялася до потрібної квартири. Двері були подряпані та оббиті біля замка, бо ними часто шарпали. На тому місці була прикручена сталева пластина, а блискучий циліндр самого замка виглядав новим-новісіньким. Вона натиснула на кнопку дзвінка. Через секунду почулося клацання вічка, а тоді звук, з яким забирали ланцюжок. Двері відчинились, і професор Кірк Сілвермен глянув на неї крізь свої товсті окуляри.

— Ноло-золотце, — сказав він. — Як чудово. Ти нарешті вирішила відвідати одну з моїх вечірок.

Він був одягнений в облягаючі джинси-кльош та грубо зв’язану білу водолазку.

— Мені було самотньо, а потім я згадала, що сьогодні п’ятниця, і подумала, що саме чудовий час дотриматися обіцянки.

— «Але я слова не порушу, ще довгі милі їхать мушу…» [99] Рядок із вірша американського поета Роберта Фроста (1874−1963) «Зупинка у лісі засніженим вечором». Подано в перекладі Валерія Кикотя. — Він обвив рукою її талію та міцно обійняв, поки вони йшли довгим вузьким коридором.

Звуки розмов були затьмарені ритмічними звуками бонго.

— У нас сьогодні різношерста публіка, Ноло-золотце. Дехто тобі мав би видатися цікавим. Я познайомлю тебе з деякими людьми, а далі вже сама розбирайся.

— Знаю, це може звучати дещо дивно, Кірку, але я більше не використовую ім’я Нола-золотце.