Дэниел Киз - П'ята Саллі

Її очі спалахнули. Вона трохи покліпала, а тоді широко їх розплющила.

— Як почуваєшся? — запитав він.

— У голові паморочиться. Так, ніби я потрапила у чорторий і мене там покрутило, а потім викинуло у водоспад.

— Розслабся та розкажи мені, що пам’ятаєш.

Вона глибоко вдихнула, щоб заспокоїтися.

— Небагато.

— Як тебе звуть?

— Саллі Портер. — Вона промовила це та глибоко зітхнула.

— Що останнє ти пам’ятаєш?

— Як запросила інших на чай. А тоді все потемніло.

— Що думаєш про те, що трапилося?

— То була жахлива помилка. Треба було добре подумати, а не втручатися.

— Не хочеш пояснити?

— Я завжди була самітницею. Прошу, пробач мене, Роджере, не хочу звучати зверхньою, але все, що я в житті любила, і все, чого досягла, — все це я робила самотужки. Знаю, у мене ще є проблеми, та маю сильне відчуття, що коли мене залишити на самоті, дати все обдумати, я зможу з ними впоратись.

— Зрозуміло.

— Звісно, це я не про тебе. Не сприйми мене неправильно. Я маю на увазі, що було б набагато доцільніше, якби ми могли робити важливі рішення вдвох, замість того, щоб скликати всіх інших на групову терапію.

— Дякую, що пояснила. Я думав, ти мала на увазі, що хочеш, щоб я тебе залишив на самоті на певний час.

Саллі глянула просто на Роджера.

— Зовсім ні. Я вважаю тебе найрозумнішим чоловіком, якого я будь-коли зустрічала. Твоє товариство мені імпонує.

— Дякую.

— Я… я не знаю, чому це сказала. Дивне відчуття.

— В якому розумінні — дивне?

— Я невпевнена в собі, в тому, що кажу та чому я так розмовляю. Це особливе відчуття, ніби я говорю так, як ніколи раніше не говорила, — кажу речі, яких ще ніколи не казала.

— Це нормальна річ після злиття. Я б хотів, щоб ти дещо зробила. — Він подав їй блокнот та олівець. — Будь ласка, напиши своє ім’я.

Без вагань вона вивела Саллі Н. Портер.

— Не знав, що в тебе є середній ініціал, — сказав Роджер. — Що означає це «Н»?

— Не знаю, чому я це зробила. Я ще ніколи не використовувала серединний ініціал.

— Що він означає?

— Думаю, це Нола.

— Чудовий жест. Ти свідомо вирішила взяти це середнє ім’я?

Вона похитала головою.

— Воно щойно з’явилося, але я відчуваю, що так і має бути. Як думаєш, то нічого, що я ним користуватимусь?

— Поки що не маю нічого проти. Як думаєш, Нола б не заперечувала?

Саллі довго думала над цим.

— Я дуже дивно себе почуваю. Відчуваю, не знаю чому, що Нола запропастилася, зникла з мого життя. Від цього мені трохи сумно, ніби я втратила давню подругу, яку лише нещодавно зустріла знову. Це означає, що злиття відбулося успішно й що мені стає краще?

— Сподіваймося, що так, — сказав він. — Думаю, це хороший знак, але нам доведеться почекати, подивитися.

— Сподіваюся, тобі не буде незручно від того, що я скажу, — сказала вона, — але я не багато зустрічала чоловіків, які б так проникливо розуміли жінок, як ти.

Роджер засміявся.

— Я багато чого від тебе навчився.

Вона різко підвелась.

— Що сталося?

— Дивна фраза все вигулькує у мене в голові. Я постійно думаю: Друга Саллі. Чи це не дивно? Що б це могло означати?

— Можливо, те, що ти досягла другої стадії свого розвитку — чи своєї перебудови.

— У мене шалене бажання відвідати французький ресторан і спробувати якісь нові делікатеси, — сказала вона. — Ти не проти сходити зі мною на вечерю?

Він усміхнувся.

— Думаю, що ще якийсь час уважно за тобою поспостерігаю.

— Я не це мала на увазі, — сказала вона.

— Знаю. Та дозволь мені професійно виправдати те, що я й сам хочу зробити.

Саллі засміялася та похитала головою. Вона знала, що зараз він говорить з нею по-іншому — не дивиться більше на неї згори вниз, і їй подобалося, що він поважає її за розум.

— Чоловік, який щойно зіграв роль Господа, не мусить мотивувати бажання піти зі своїм творінням на вечерю.

Як тільки ці слова зірвалися з її язика, Саллі відразу ж пошкодувала. Вона не хотіла зачепити його, просто підбадьорити. Але його спохмурніле обличчя виказало, що їй це вдалося.

— Вибач. Не треба було мені цього казати.

Роджер замислено подивився на неї.

— Це передбачувано. Божевільний учений грається в Господа Бога. Мабуть, мені краще провести тебе додому, а повечеряємо якось іншим разом.

— Приймається. Але додому я дістануся вже якось сама.

Він кивнув.

— Поважаю твоє бажання.

Коли вона вийшла з кабінету, її хода була твердішою, голову вона не опускала. Запобігливої сутулості, притаманної Саллі, не спостерігалося.