Дэниел Киз - П'ята Саллі

Саллі повернула голову, щоб запитати Тодда, чому він йшов назирці за нею аж до церкви, й вражено побачила, що сидить у автобусі, одягнена в заляпані фарбою джинси. Вона роззирнулась довкола, подивитися, чи хтось помітив її ніяковість. Де вона була? Що робила? Куди прямувала? Наскільки довгим цього разу був провал? Саллі глянула на годинник. 17:31. Останнє, що пам’ятала, то відвідини церкви святого Михаїла о 14:23, і те, як вона виявила, що Тодд переслідував її. Та чи зараз той же день? Чому вона одягнена в ці вимащені фарбою джинси? Візьми себе в руки, подумала вона.

Коли Саллі впевнилася, що зараз не буде чергового провалу, їй стало краще. Вона заспокоїлася та почала дихати легше, притулившись головою до вікна. Можливо, їй краще зійти за наступним поворотом та подзвонити докторові Ешу. Знаючи, який він заклопотаний, Саллі не хотіла зайвий раз його турбувати. Та вона уявлення не мала, що відбувалося після церкви. Саллі міцно стиснула кулаки, і тут помітила щось у лівій руці. Вона розтиснула долоню та побачила зіжмаканий папір. Перелякана, вона розгорнула та прочитала цидулку.

«Будь ласка, Боженько, — подумала вона, — нехай не сталося нічого поганого. Я хороша людина. Я не хочу робити кепські речі».

Вона несподівано підвела голову та побачила, що автобус проїжджає повз зупинку клініки Мідтауна. Саллі підскочила та зійшла.

Вона пройшла від П’ятої авеню до Лексінґтон-авеню, стискаючи повідомлення в руці. Кинула на нього ще один погляд. Зовсім не її почерк. Жирні округлі літери — ніби друковані — абсолютно не схожі на її дрібні, акуратні, скошені вліво буквочки, такі маленькі, що в школі їй вдавалося конспект цілого заняття вмістити на одній сторінці, поки інші діти розтягували текст на три-чотири. Та цей великий почерк точно належав комусь іншому. Вона швидко проштовхнулася крізь обертові двері у вестибюль, у якому на неї вже чекала Меґґі.

— Як ви? — спитала Меґґі.

— Трішки знервована.

— Хто?…

— Я Саллі. — Вона вручила Меґґі зіжмакану записку.

Та глянула на неї, похитавши головою.

— Ви, мабуть, себе жахливо почуваєте.

— Вибачте, що так турбую вас. Я знаю, що доктор Еш дуже заклопотаний.

— Вам не варто хвилюватися, телефонуйте в будь-який час дня чи ночі, Саллі. — Меґґі провела її до холодної білої кімнати для огляду. — Тепер трохи відпочиньте. Доктор Еш приймає іншого пацієнта. Він підійде до вас десь через п’ять хвилин.

— Дивовижно, я навіть не знаю, чому я тут. Мені невтямки, що відбулося. Можливо, що й нічого не сталося. Мені так соромно.

— Не думайте так, Саллі. Я знаю, на те була якась серйозна причина, й він допоможе вам з цим розібратися.

— Сподіваюся. Мені страшно. Будь ласка, не зачиняйте двері.

Саллі відкинулась назад та обперлася головою об стіну, все ще відчуваючи себе досить напруженою. Вона зазвичай нервувала в лікарнях.

Через кілька хвилин її стривожив звук голосів. Дві жінки, що проходили повз кімнату, заглянули досередини. В однієї медсестри був чорний бейджик із білими літерами, в якому було вказано «П. Даффі, дипломована медсестра». Інша була вдягнена у звичайний одяг. Коли вони побачили, що вона їх помітила, то відвернулися. «Це та множинна?» — почула Саллі від однієї з них. Їхні голоси звучали так, ніби вони увійшли до сусідньої кімнати, й вона все ще могла їх чути.

«Еш, здається, так думає».

«Від самої думки про це мене аж теліпає».

«Я не вірю в множинну особистість».

«Але доктор Еш…»

«Слухай, ну ти ж пам’ятаєш, яким був Еш до того, як знайшов цю? Коли психіатрові набридають звичайні шизофреники та маніакальні депресивники, він починає шукати собі якісь нові екзотичні хвороби».

«Думаєш, вона прикидається?»

«Не прикидається. Всі знають, що істеричні невротики відчувають, якими їх бачать їхні лікарі, й те їм і показують. Всі знають, які в Еша були емоційні проблеми до того, як вона з’явилася. Слухай, синдром вигорання зустрічається у багатьох хороших психіатрів».

Тоді двері зачинились, і їхні голоси затихли. Вона це дійсно почула, чи лиш уявила собі?

Відчинилися двері в коридорі навпроти, й худорлява дівчина з клоччастим волоссям, прищами та знервованим поглядом вийшла звідти разом із Меґґі.

Саллі втупилася собі в ноги, щоб уникнути погляду дівчини. Вона ні з ким зараз не хотіла розмовляти. Після того, що почула від тих жінок, їй хотілося підхопитися і втекти.

Через кілька хвилин Меґґі повернулася та відвела її в кабінет Роджера.