Дэниел Киз - П'ята Саллі

— Саллі, що трапилося? — запитав Роджер. — З вами все добре?

— У мене жахливий головний біль.

Меґґі кинула погляд на Роджера.

— Хвилину тому все було гаразд.

Він підвівся та допоміг Саллі сісти.

— Щось сталося?

— Я чула, як вони говорили, — сказала Саллі. — Та медсестра, Даффі, та інша жінка розмовляли про множинні особистості. Вони сказали, що істеричні невротики вигадують різне для своїх психіатрів. Я нічого для вас не вигадувала, докторе Еш. Клянуся вам. Не вдаю, не прикидаюся. Я не знаю, що відбувається в моїй голові, але це насправді. Це просто пекло!

— Даффі… Чорт забирай, ну й дурнувата жінка. Якби я міг, я б…

— Моя голова, докторе Еш! Болить!

Вона відчула в голові тиск, ніби мозок скрутився у вузол, а коли він затягнувся тісніше, її волосся затягнулося щільніше до центру скальпа.

— Це відбувається знову. Я не можу витримати.

Він узяв її за руку.

— Не опирайтеся, Саллі. Просто заспокойтеся. Забудьте про те, що говорили ті дурні жінки. Ми ще матимемо можливість це обговорити. Меґґі, принеси води.

Вона бачила, як рухається Меґґі, але сама тремтіла, Роджер перед її очима розмивався, а їхні голоси віддалились, ніби у неї в голові були коліщата всередині інших коліщат, кожне крутилося з різною швидкістю, а вона могла переходити з одного на інше, її відносило від центральної осі, від себе самої, на якій крутилися інші.

Він щось їй говорив, намагався дотягнутися до неї словами, але Саллі не могла залишатися в центрі. Її віднесло, спочатку на друге колесо, потім на третє, що все крутилося й крутилося. А тоді викинуло геть, і центр перетворився на суцільну розпливчасту пляму. В неї запаморочилося в голові й за мить до того, як відключитися, вона подумала, що треба буде якось запитати, від чого ж він вигорів.

Нола розплющила очі й саме збиралася відповісти на поцілунок Тодда, коли роззирнулася довкола та зрозуміла, що вона в оглядовій кімнаті лікарняні, а на неї витріщаються лікар у білому халаті та жінка, яких вона до того ніколи раніше не бачила. Вона, як завжди, сіла тихо, чекаючи якоїсь вказівки щодо того, чому вона тут і що взагалі відбувається.

— А зараз, Саллі, — сказав лікар, — я б хотів, щоб ви мені розповіли все, що пам’ятаєте, відколи сьогодні вдень пішли з роботи.

Отже, він думав, що перед ним — Саллі. Якщо це той психіатр, про якого згадувала Деррі, їй не хотілося з ним мати жодних справ.

— Саллі, з вами все гаразд? — перепитав він. — Чому ви так дивно на нас дивитеся?

— Тому що я дивно себе відчуваю. Я багато пережила за ці дні, а ще не знаю, чому я тут, і це мене дратує.

— Ви тут, бо Деррі попросила про термінову зустріч. Вона зателефонувала і сказала, що ви ледь не вбили дитину. Ви не вважаєте це достатньою причиною для вашого тут перебування?

Нола прикрила долонею рот.

— Це не я. Я ніколи такого не робила. Деррі не мала права влаштовувати зустріч для мене.

Нола побачила, як вони обмінялися стурбованими поглядами, і зрозуміла, що бовкнула зайвого. Вона відкинулася на спинку, схрестила ноги та глянула спочатку на нього, потім на неї. Тоді вона розслабилася, струснула волосся, провівши по ньому пальцями.

Лікар нахилився вперед та уважно на неї глянув.

— Чи не могли б ви сказати, як вас звуть?

— Спочатку скажіть, хто ви, де я і чому я тут.

— Досить чесно, — сказав він. — Я — доктор Роджер Еш, ваш психіатр. Це — Меґґі Голстон, моя медсестра та найчастіше — моя асистентка. Ви у клінічному центрі психічного здоров’я Мідтауна, бо Деррі сказала, що Саллі в біді.

Вона кивнула.

— Що ж, я — не Саллі. Думаю, ви вже здогадалися. Я Нола. І ви не мій психіатр. — Їй сподобалося здивування в його очах. — Як я бачу, мене ви не очікували.

— Саме так, — сказав він. — Телефонувала Деррі. Ви знайомі з Деррі?

— Так.

Роджер продовжив:

— Можу я поставити вам запитання?

Вона схилила голову та усміхнулася.

— Тільки якщо я вам не погодинно оплачую.

— Дякую. Ви не могли б сказати, чому вийшли саме зараз?

Нола задумалася над цим.

— Я хотіла побачити, що відбувається. — Вона опустила очі на свої забризкані фарбою джинси. — Думаю, це сталося сьогодні. Я була у своїй студії, і, ну… а тоді… ось я й тут.

— Ви маєте на увазі, що нічого не знали про міс Голстон та про мене?

— Що ж, я знала вас опосередковано, через Деррі, бачила вас ніби тіні на стіні.

— Ви знаєте інших осіб у голові Саллі?

— Безпосередньо тільки Деррі. Я знаю, що є й інші. Це наче наштовхуватися на людей у темряві. Я можу робити висновки, базуючись на вказівках, словах людей навколо і того, що дізнаюсь через Деррі. Я стаю звичайним Шерлоком Холмсом, який збирає все докупи з дрібних шматочків інформації. Це я читала про Єву та Сивілу й розповіла про них Деррі. Я читала статті про множинну особистість. Думаю, ви б могли висновувати, що це я подала Деррі ідею, що ми, можливо, помножилися у голові Саллі, а вона перенесла цю думку самій Саллі, щоб та почала шукати допомоги. Так, лікарю? Це множинна особистість?