Дэниел Киз - П'ята Саллі

— Я вам розповідала, що ті ляльки потім стали моїми уявними друзями, що я з ними розмовляла і вдавала, ніби вони мені відповідають?

— Ви згадували, що до вас говорила Белла.

— Вони не розмовляли між собою. Тільки зі мною. І я ніколи нікому про них не розказувала. Я створила уявний клуб і назвала його «Таємна п’ятірка». Там були Деррі та Белла… й інша, яку звали Нола… Я… я не пам’ятаю останньої… бешкетниці. Ми проводили зустрічі, я розливала уявний чай по уявних горнятках, ми їли уявне печиво савоярді [36] Савоярді (англ. ladyfingers — дамські пальчики) — довге бісквітне печиво, просочене сиропом або лікером. та розмовляли про школу, хлопців та інші важливі речі.

— Що сталося з цими уявними друзями?

— Не знаю.

— Коли ви востаннє з ними бачились чи розмовляли?

— Думаю, клуб розпався, коли я почала зустрічатися з Ларрі.

– І коли це було?

— Після того, як я закінчила школу.

— Як ви розформували «Таємну п’ятірку»? — запитав Роджер.

Саллі повернулася, щоб подивитися на доктора Еша, міркуючи, чому довірилася йому настільки, що розповідає таємницю, якою ще ні з ким не ділилася. Він уважно дивився на неї, стурбовано звівши брови.

— Я сказала, що більше вони не потрібні, — промовила вона. — Та Деррі відповіла, що не все так просто. Вона сказала, що коли їх вже створили, вони не можуть просто так зникнути. А Нола наполягала, що вони також мають права.

– І що ви зробили?

— Я силою виштовхнула їх зі свого розуму. Я постійно себе чимось займала.

Він кивнув, щоб вона продовжувала.

– І тоді провали в пам’яті стали гіршими. Я втрачала тривалі періоди часу, а люди розповідали мені, що я робила речі, яких зовсім не пам’ятала. Речі, які, я знала, ніколи б не зробила… як-от…

— Як-от, що?

— Як-от Еліот сказав минулого вечора, що я називала себе Беллою і танцювала весь вечір.

— Як ви думаєте, Саллі, що все це означає?

— Не знаю. Я думала, що божевільна, але ви кажете, що ні.

Він похитав головою та сказав дуже твердо:

— Ви не божевільна, не скажена чи психована… Всі ці слова ми застосовуємо, щоб говорити про людей, які настільки віддалені від реальності, що не можуть нормально жити, або становлять таку небезпеку для самих себе чи інших, що їх потрібно поміщати в спеціальні установи.

— Тоді що зі мною?

— У вас те, що раніше називали неврозом. Та зараз ми, професіонали, усвідомлюємо, що тут все набагато серйозніше. Категорія, яку зараз називають «дисоціативними розладами», враховує амнезію, стан фуги [37] Дисоціативна фуга — рідкісний психічний розлад, за якого хворий страждає від реверсивної амнезії, втрачає спогади, власну особистість, у той час як пам’ять універсальної інформації зберігається. , сомнамбулізм та стан, який нещодавно набув значного розголосу, а саме — множинна особистість.

Саллі кивнула.

— У мене буває амнезія, це правда. Мене можна вилікувати?

Роджер підвівся та підійшов до стола:

— Думаю, що так. Але першим кроком у цьому напрямі має бути сприйняття вашого стану. Спочатку розумом, а потім також і емоціями. Ви повинні повірити, відчути та усвідомити всім своїм буттям, ким ви є. Тільки так ми зможемо щось змінити.

Вона знала, що він намагається щось їй сказати.

— Ви маєте на увазі, що це не просто амнезія?

Доктор Еш кивнув.

— Не та інша… не множинна…

Він заспокійливо поклав їй руки на плечі.

— Я вважаю, що саме з цим ми й маємо справу, Саллі. Думаю, уявні друзі дитинства зажили окремими життями та стали вашими альтернативними особистостями. Саме тому вас звинувачують у речах, яких ви не можете пригадати. Ви робите їх під контролем інших людей.

Саллі кивнула.

— Зрозуміло. Це так багато пояснює. Мені ніколи не спадало на думку, що… — Але насправді вона думала: «Це неправда».

Вона не вірила в це, і жодні його слова не переконали б її.

— Потрібно буде багато та важко працювати, — сказав він. — Про розщеплення особистості відомо дуже мало. Лікування переважно експериментальне. Але коли ви зможете усвідомити свій стан, думаю, нам пощастить розробити стратегію, як із цим впоратися… і, можливо, вилікувати вас.

— Дякую вам, докторе Еш. Я робитиму все, що ви скажете.

— Побачимося наступного тижня.

Та коли Саллі виходила, то думала, що не має жодного наміру повертатися і тринькати свої гроші на шарлатана, який намагається переконати її в тому, що в неї розщеплення особистості. Це не обговорювалось. Мусить бути інше пояснення.