Дэниел Киз - П'ята Саллі

— Добре, добре. Вибач.

— Розкажи мені про себе, Еліоте. Чим ти заробляєш на життя?

Він пильно подивився на неї, й у той же момент вона зрозуміла, що зробила помилку, тож почала підводитись. Але він вхопив її зап’ясток і сказав:

— Я власник місця, де ти працюєш, Белло. Співвласник «Шляху з жовтої цегли».

— Звісно, що я це знаю, — сказала вона, намагаючись вийти з ситуації. — Я просто тебе дражнила.

— То ти, мабуть, й справді — одна з найкращих актрис у світі.

— Саме про це я завжди мріяла. Завжди знала, якби мені дали головну роль, я б могла співати, танцювати і досягти слави та багатства.

— Я вірю в це.

– І не лише танцювати, — сказала вона. — Кілька разів я брала участь у виставах та читаннях на офф-офф-Бродвеї [32] Off-Off-Broadway (укр. «Поза-поза-Бродвеєм») — професійний термін, яким називають театральні майданчики в Нью-Йорку, що вміщають менше сотні осіб. Є також Off-Broadway — зі вмістом від 100 до 499 глядачів. та в кав’ярнях Ґрінвіч-Віллидж. Люди кажуть, що у мене дуже добре виходить.

— Що ж, — сказав він, — чому б тобі не показати щось у нас, в «Шляху з жовтої цегли»? Час від часу ми проводимо шоу. Ти б могла співати чи танцювати, чи що тобі заманеться, розважати відвідувачів.

— Я б залюбки. Справді. — Белла притягнула його до себе та поцілувала в губи.

— Хочеш, підемо звідси? — спитав Еліот.

— Куди?

— До мене? Чи до тебе?

— Я хочу танцювати.

— Господи Ісусе! Ти ж не збираєшся танцювати цілу ніч?

— Чому ж ні? Ніч — найкращий час для танців. Ми ж не ходимо танцювати зранку чи вдень.

— У мене болять ноги, — сказав він. — Я голодний. Зголоднів за їжею та за тобою.

— Що ж, а я зголодніла за танцями.

Белла підвелась і танцювала сама, а тоді з іншими чоловіками. Її тіло, її руки рухалися у жвавому ритмі. Вона мусила вхопитися за світ, щоб музика затінила всі інші реальності, окрім тієї, що існувала тут і зараз. Вона відчувала, якщо зупиниться, то зміниться місце дії, закінчиться акт, завіса впаде швидше, ніж вона буде до цього готовою, й сама думка про це лякала її. А тоді вона відчула біль у потилиці. Вона опиралася. Це було нечесно, вона так довго не виходила назовні. Але дихати ставало важче. Все ставало розмитим, а тоді Белла поточилася на підлогу.

Коли Саллі розплющила очі, то задихалася від запаху нашатирного спирту.

Вона роззирнулась довкола, спочатку її свідомість відключилась, але потім наповнилася страхом.

— Де я? Що трапилося?

— Ви впали на танцмайданчику, — сказав власник, закорковуючи пляшечку з нашатирем. — З вами все добре? Чи нам краще викликати лікаря?

— На танцмайданчику? Я… я думала, що була в туалеті.

Власник глянув на Еліота.

— У туалеті?

— Так, вона ходила в туалет. Їй трохи зле. Я заберу її додому на таксі. З нею все буде гаразд.

— Котра зараз година? — спитала вона.

— Одинадцята тридцять.

— О Господи, — сказала вона. — Еліоте, відвезіть мене додому. Будь ласка, відвезіть мене додому зараз же.

Швейцар викликав їм таксі. Всередині вона побачила, як Еліот розглядає її.

— Ти нічого не хочеш мені розказати про те, що сталося? — нарешті запитав він.

— Я знепритомніла, оце й усе.

— Не все, Белло. Відбулося ще дещо.

Вона різко обернулась.

— Чому ви назвали мене Беллою? Ви мені щось підсипали?

— Господи, про що ти говориш?

— Ми сиділи в «Леві та короні». Ви замовили мені дієтичну «Пепсі», і після того я вже лежу посеред танцмайданчика. Хтось мені, мабуть, щось підсипав у напій.

— Послухай мене, Белло…

— Не називай мене так. Ти знаєш, як мене звуть — Саллі.

— Добре, Саллі, послухай мене. Я не дуже знаюся, як з таким обходитись. Але сьогодні я уважно за тобою спостерігав. Тодд мав рацію. Ти як Джекіл та Гайд [33] «Химерна історія доктора Джекіла і містера Гайда» (1886) — готична повість шотландського письменника Роберта Стівенсона, головний герой якої доктор Джекіл страждає від роздвоєння особистості та має зловісне Alter ego — містера Гайда. , ти знаєш? В одну хвилину ти Саллі, а потім йдеш у нужник і повертаєшся вже Беллою, а тоді падаєш на танцмайданчику, після того, як протанцювала три години поспіль, й раптом ти знову Саллі. Ти, можливо, й чудова актриса, але…

— Я не вмію танцювати, Еліоте. Я ніколи не танцюю.

Він витріщився на неї:

— Та ну тебе, не говори дурниць!

— Це правда. Я дуже незграбна. У мене погана координація та нікудишнє відчуття ритму.

— А як щодо твоєї обіцянки провести для нас шоу? Читання та виступ?