Дэниел Киз: П'ята Саллі

— Отже, ти хочеш працювати офіціанткою. Досвід маєш?

— Я обслуговувала столики скрізь — від закусочних із масними немитими ложками до вишуканих ресторанів. Останнім моїм місцем роботи було «Дикі двійки» в Ньюарку.

Він кивнув та зголодніло на мене подивився.

— Добре, ми тебе перевіримо. Можеш почати вже сьогодні, на вече́рі. Ти, здається, справила неабияке враження на Тодда. Зазвичай він не дає жінкам другого шансу.

— Ви не пошкодуєте, — сказала я. — Я дуже хороша та швидка.

Він обвив руку мені навколо талії.

— Швидких я люблю та, сподіваюся, ти не занадто хороша.

Я поплескала його по щоці та сказала:

— Швидкі в мене ноги, а хороші — руки. Маю чорний пояс із карате.

Він засміявся та підніс руки вгору:

— Просто жартую. Але, можливо, якось попрактикуємось із тобою в кунг-фу. Ходімо, познайомлю тебе з Еві, нашою головною офіціанткою. Вона ознайомить тебе з обов’язками.

Еві принесла блискучу смарагдово-жовту уніформу та показала, де можна переодягтися. Вона познайомила мене з іншими офіціантками, кухарями, помічниками, прибиральниками, показала, де знаходяться меню, і ще раз пояснила, як приймати та передавати замовлення.

– Єдиний, кого варто остерігатися, — то Еліот, — сказала вона.

— Що ти маєш на увазі?

— Він, відколи схуд, перетворився на типового мужлая. В того старого донжуана аж надто часто руки сверблять. От він і лізе ними, куди не просять.

— Я слідкуватиму за ним, — сміючись, відказала я.

— Зараз тобі смішно, але коли він притисне тебе в закутку за шинквасом чи на кухні, буде непереливки. У мене вже всі стегна та дупа сині від його скубання. Він змінив трьох дружин та сімох офіціанток, і це тільки ті, про яких я сама достоту знаю.

— А той, інший?

— Тодд? Раніше він надто захоплювався азартними іграми, щоб ще знаходити час на жінок. Але тепер він член «Анонімних азартних гравців», тому хтозна. Можливо, він спрямує свою енергію в інше русло.

— Дякую за попередження, — сказала я.

Оскільки я була новенькою, мені доручили обслуговувати столики, що стояли якнайдалі від центру залу, тож я могла спостерігати, як метрдотель вітає та проводить відвідувачів до їхніх місць. Дивилася, як Еві виписує замовлення, підходить до бару за напоями, а тоді передає свої записи на кухню. Нічого складного.

Нарешті група з шести осіб вмостилася за один із моїх столиків. Мені, як завжди, не пощастило, бо то були три буркотливі пари середнього віку, й одразу стало зрозуміло, що з моїми першими клієнтами буде нелегко.

— Бажаєте чогось випити? — запитала я.

— Одне дуже сухе мартіні з горілкою, — сказав один із чоловіків, підморгуючи мені.

То був здоровань із товстою шиєю гравця в регбі. Я подумала, що він, мабуть, продає вживані автомобілі.

— Викресліть, — повідомила його дружина. — Леонарде, якщо ти вип’єш хоча б одну склянку, я просто підведусь і піду.

Він спохмурнів і попросив скасувати мартіні. Більше ніхто нічого пити не хотів. Я взяла їхні замовлення, а дорогою до кухні попросила бармена приготувати дуже сухе мартіні з горілкою без оливки та налити в склянку для води. Мені пощастило уникнути пальців Еліота, коли я забирала напій.

Я повернулася до столика та вдала, ніби щось не так зі склянкою Леонарда.

— Тут якийсь бруд, сер. Я принесу вам іншу. — Я замінила воду на мартіні та підморгнула, щоб він зрозумів, у чому річ. — Вода за рахунок закладу.

Коли я повернулася з тарілками морепродуктів та реберцями, Леонард підморгнув мені та передав порожню склянку:

— Я б випив іще водички, будь ласка.

Він залишив більше грошей, щоб заплатити за мартіні, а також додав п’ять доларів чайових. Коли він вже збирався йти, я спитала, чим Леонард займається, й дізналася, що він власник рибної крамниці.

Я швидко та вміло впоралася з іншими столиками, сміялася з відвідувачками та жартувала з чоловіками, що залицялися до мене. Було весело. З усіх робіт, якими коли-небудь займалася Саллі, мені завжди найбільше подобалося обслуговувати столики, тому що де б це не було, я дуже люблю знайомитися з різними людьми та вгадувати, звідки вони та що роблять. І погляньмо правді у вічі, завжди приємно знаходити гроші на столиках після того, як відвідувачі йдуть, чи бачити, наскільки їм сподобалося твоє обслуговування, коли вони додають щедрі чайові до своїх чеків із кредитних карток.

Найменше мені подобалося прибирати своє робоче місце, готувати столики для нових відвідувачів, досипати солі, перцю та інших приправ, витирати пляшечки з кетчупом, розстеляти скатертини та розкладати столові прибори. Тому я вирішила доручити цю справу Саллі. Після того як обміняла готівку за чеками, дістала свої чайові та задля безпеки сховала їх у бюстгальтер, я звільнила місце.