Дэниел Киз: П'ята Саллі

— Які, наприклад? — запитала я.

Його брови підскочили вгору.

— Різне.

— Мені насправді цікаво, — сказала я. — Люблю дізнаватися, чим займаються інші люди.

— Ну, під час сезону кінних перегонів із візками я працюю за сумісництвом на Нью-Йоркському іподромі. Та більшість часу я тут.

— О, рисаки. Обожнюю їх. Що ви там робите? Ви трохи завеликий, як на жокея.

Він засміявся.

— Один мій друг — менеджер із організації різних заходів. Якщо в когось політична організація або потрібно влаштувати з’їзд чи груповий проект зі збору коштів, я допомагаю йому розробляти рекламні хитрощі.

— Звучить весело.

— Робота така.

— Можна ще дещо спитати? — запитала я. — Не хочу сунути ніс у чужі справи. Просто цікаво.

Він кивнув.

— Чого були варті оті зубочистки?

Він витягнув одну з кишені та запхав собі в рот.

— Ціла коробка коштує лишень сорок п’ять центів, — сказав він. — Але ми купуємо їх блоками.

— Я мала на увазі в грі. Ви ж використовували їх замість фішок, правда? Чого вартувала та ставка?

— Нічого.

— Нічого?

Він глянув на мене, як це роблять деякі люди, коли дивляться понад окулярами, тільки він не носив окулярів.

— Я більше не граю в карти на гроші, — сказав він, погризуючи зубочистку. — То був тільки дружній покер, щоб згаяти час.

— Сподіваюся, що не образила вас своїм питанням, — сказала я.

Він похитав головою, все ще трохи спантеличений, ніби намагався розкусити мене.

— Побачимося о п’ятій тридцять.

Я пішла й дорогою вирішила, що поки не випускатиму Саллі до співбесіди з партнером Тодда. Вона б усе зіпсувала. Тож, оскільки левову частку роботи доведеться виконувати мені, я подумала, що маю право трохи розширити свій час покупками та прихопити собі декілька суконь, які мені до смаку. Ніколи не могла зрозуміти огидні вподобання Саллі, одяг якої завжди був на два роки довшим, ніж треба. Мені завжди було соромно, коли я виходила назовні та ставала об’єктом жалісних поглядів. Одного разу я вирізала кілька фото з «Модної рубрики» «Сандей Таймз» [23] Sunday Times — недільна версія газети «Нью-Йорк Таймз». та залишила Саллі записку, щоб напоумити її. Але вона аж зваріювала, коли побачила ті фото та цидулку, тож я більше не докладала зусиль.

Я сходила в «Блумінґдейлз» [24] Bloomingdale’s — мережа дорогих супермаркетів у США. та вибрала собі блакитний весняний костюм для співбесіди з Еліотом. Ледве влізла в десятий розмір і вирішила, що на вечерю матиму трохи домашнього сиру. Іншим взагалі наплювати на свою фігуру, тож завдання скидати зайві фунти постійно припадає мені.

Я повернулася в «Шлях із жовтої цегли» о п’ятій тридцять, і там саме готувалися до вечірньої зміни. Кришталева люстра тепер крутилася, розсипаючи смарагдові цяточки підлогою, стелею, стінами. Офіціантки в розшитих блискітками смарагдових топах та коротких спідницях сервірували столики.

Гра в покер саме закінчувалась, і Тодд складав свої зубочистки в пластиковий мішечок.

— Еліот прийде з хвилини на хвилину, — сказав він. — Може, почекаєш його в кабінеті?

— Сподіваюся, я йому сподобаюся.

— Ти ж жінка, хіба ні? Без образ.

Я розсміялася.

— Жодних образ.

Він провів мене в кабінет, в якому на стінах висіли фотографії, на більшості з яких вродливі старлетки обіймали огрядного сивого бізнесмена в костюмі в смужку, з підписами «Моєму хорошому другові Еліоту».

Через п’ять хвилин двері відчинилися, й чоловік, що увійшов у середину, лише віддалік нагадував героя фотографій. Зараз він був дуже худим, одягненим у коричневі слакси та шовкову блакитну спортивну сорочку з розстебнутим коміром, а на шиї в нього висів важкий золотий медальйон. Великі персні з діамантами зблискували на пальцях обох рук, а волосся було пофарбоване в чорне.

— Еліот Нельсон, — представився він, і, побачивши мій роззявлений рот, кивнув на фотографії. — Трохи змінився, ге? Сів на жорстку дієту минулого року та втратив більше ста фунтів [25] ≈ 45,4 кг. . Як новий чоловік, ге? Непогано, як на сорокап’ятирічного.

Він усміхнувся. Зморшки виступили навколо очей, а щелепа випнулася вперед. Взагалі, то був худорлявий, обтягнутий жорсткою шкірою, чолов’яга, але оті пухкі щічки, друге підборіддя та мішки під очима робили його схожим на дружнього усміхненого бульдога.

— Ви виглядаєте років на двадцять молодшим, — збрехала я.

Я подумала, що він пережив якусь кризу середнього віку, та й сама знала, як це сидіти на дієті.