Лорен Грофф - Долі та фурії

Рейчел пройшла коридором і побачила Антуанетту, яка стояла у своїй кімнаті. Антуанетта, поглянувши в дзеркало, помітила свою доньку, і вмить її обличчя перетворилось із жорсткого на усміхнене, ніби вона вправно підмінила маски. У неї й досі були чудові зуби.

— Здається, Саллі напекла печива для дітей, Рейчел, — сказала Антуанетта. Вона перемістила своє величезне тіло крізь двері, із хворобливою повільністю пройшла коридором і вгрузла в крісло. — Я думаю, мені не зашкодить, якщо я скуштую одне чи два? — спитала вона, кокетливо посміхаючись. І Рейчел, нахилившись із тарілкою печива, знову опинилася в тій самій улесливій позі підлеглої.

Тільки брат міг отак кинути слухавку, розмовляючи з матір’ю. Господи, Лотто! Тепер Рейчел доведеться залишок вихідних укоськувати це старе чудовисько; задавнені образи на брата швидко випірнули з глибини. [Шляхетні люди переживають такі ж сильні почуття, як і всі ми. Різниця в тому, як вони діятимуть.] Бажання сипонути кількома прокльонами і накликати на голову Лотто Содом і Гоморру було придушене й запхане в далекий куток. Вона почула, як її діти весело бігли вгору сходами, глибоко зітхнула, нахилилася нижче.

— Візьми ще, мамусю, — запропонувала вона, а її мати сказала: — От спасибі, люба, тоді я ще візьму, якщо ти не проти.

Ланселоту потрібно було хвилин із двадцять постояти в тіні на автобусній зупинці, прислухаючись до щебету нервових молодих людей навколо себе, щоб заспокоїтися після розмови з матір’ю. Тільки коли зітхнув автобус і, опустивши підлогу, ніби ставши на коліна, випустив пасажирів, достоту, як слон на карнавалі, він згадав, що без грошей навіть не зможе сісти на місцеве метро BART. Він уявив Матильду, як їй погано й неприємно. Його власні слова з подвійною силою вдарили по ньому; тепер вони звучали так єхидно. Він сказав, що творчий геній жінки спрямовується в її дітей. А що ж це могло означати для Матильди, в якої дітей не було? Що вона ще гірша? Гірша, ніж ті жінки, в яких є діти? Гірша, ніж він, увесь такий творчий? Але ж він зовсім так не думав! Він знав, що вона найкраща за всіх. Він не заслуговував її. Вона повернулася в готель «Nob Hill», спакувала речі, взяла жовте таксі, сіла в літак, щоб полетіти від нього геть. Ось і настав цей день. Вона йде від нього, і він залишиться ні з чим, утративши все.

Як він житиме без неї? Готувати він так-сяк умів, але ніколи не мив убиральні, ніколи не сплачував рахунків. А як він без неї писатиме? [Він оце тільки почав розуміти, як глибоко її руки влізли в його роботу. Не дивися, Лотто. Це все одно, що дивитися на сонце.]

Його пропітніла сорочка вже висохла. Треба було щось робити; треба було якось витрачати енергію. До міста було не більше тридцяти миль. Тут була тільки одна дорога: прямо на північ. День був чудовий. У нього були довгі ноги й запас витривалості: він міг швидко йти, миль п’ять на годину. До готелю він добереться близько опівночі. Може, вона ще не поїхала. Може, вона вже й не сердиться. Може, вона взагалі просто пішла на масаж і догляд за обличчям у спа-салон, замовила обслуговування в номері й сидить собі, дивиться якийсь дурний фільм і таким чином мститься. Пасивно-агресивно. Її стиль.

Він вирушив, стежачи, щоб сонце було ліворуч, і пив воду в кожному собачому парку. Але її було мало. Його мучила спрага. У сутінках він минав аеропорт, вдихаючи запах солончакових боліт, який розносив вітер. Рух був страшенний, і його у темряві мало не збив пелотон велосипедистів, три напівпричепи і чоловік за кермом самоката-сегвея.

Йдучи він усе згадував те, що сталося на симпозіумі. Прокручував його в голові і так, і сяк, й інак. Через кілька годин йому подумалося, що він усе це розказує в барі кільком своїм друзям. Ще через якийсь час ці уявні друзі трохи випили й уже сміялися з цієї історії. Ще кілька разів «передивившись» цю подію, він відчув, що вона більше не зачіпає його. Вона перетворилася на комічний випадок, нічого ганебного в ній не було. Він не був жінконенависником. Він міг покликати у свідки сотні жінок ще з того часу, до Матильди, щоб вони підтвердили відсутність у нього жінконенависництва. Його просто неправильно зрозуміли! Побоювання, що Матильда залишить його, притупилися від «пережовування» всіх подій. Надмірна реакція, їй ще самій буде соромно за себе. Це вона проситиме в нього пробачення. Вона довела свою точку зору, треба віддати їй належне. Він її не звинувачує. Вона любить його. У глибині душі він був оптимістом. Усе буде добре.