Лорен Грофф - Долі та фурії

А тоді ще колись:

— У мене в голові не вкладається, — сказав Лотто, виходячи зі спальні з мобілкою в руці, за допомогою якої він сяк-так спілкувався з матір’ю та Саллі. — Ми вже два роки одружені, а ти ніколи не зустрічалася з моєю мамою. Це якесь божевілля.

— Повне божевілля, — сказала Матильда. Її й досі нудило від листа, який Антуанетта надіслала на адресу галереї. Цього разу без жодного слова. Лише картинка, вирізана з глянцевого журналу. Картина Андреа Челесті «Покарання цариці Єзавель». Даму викинули з вікна на розтерзання собакам. Матильда відкрила конверт і від здивування засміялася. Аріель, заглядаючи через її плече, сказав:

— Оце? О! Це не наш матеріал.

Матильда згадала про лист і доторкнулася до хусточки, яку носила на волоссі, недавно підрізаному клином і пофарбованому в дивний яскраво-помаранчевий колір. Вона саме перевішувала картину, яку врятувала від смітника в галереї — хвилююча блакить — і яку берегтиме до кінця свого життя, після всіх своїх кохань і тілесних страждань. Вона подивилася на Лотто і сказала:

— Але я не впевнена, що вона хоче мене бачити, любий. Вона й досі настільки сердита, що ти одружився зі мною, що навіть ні разу нас не навідала.

Він підняв її й притис до дверей. Вона обвила ногами його талію.

— Вона пом’якшає. Дай їй час.

Який він простий, її чоловік, який він упевнений, що як тільки він покаже своїй матері, як правильно він вчинив, коли одружився з Матильдою, так усе відразу ж і влаштується. Господи, їм потрібні гроші.

— У мене ніколи не було мами, — сказала вона. — Мені також боляче, що вона не хоче знати мене, свою нову дочку. Коли ти востаннє бачив її? На другому курсі коледжу? Чому вона не може приїхати до тебе? Ксенофобія — це гидота.

— Агорафобія, — сказав він. — Це справжня хвороба, Матильдо.

— Так я ж це й мала на увазі, — сказала вона. [Вона, яка завжди говорила те, що мала на увазі.]

Іще колись:

— Моя мама сказала, що з радістю пришле нам квитки на четверте липня цього року, якщо ми захочемо приїхати на свято.

— О, Лотто, я б не проти, — сказала Матильда, опускаючи щітку й похмуро дивлячись на стіну, яка набула дивного темно-синього із зеленкуватим відтінком кольору. — Але ти ж пам’ятаєш, що ми готуємося до грандіозної виставки в галереї, і це забере в мене весь час. Проте ти можеш їхати. Їдь! Не турбуйся про мене.

— Без тебе? — спитав він. — Так уся ж сіль у тому, щоб примусити її полюбити тебе.

— Іншим разом, — пообіцяла Матильда. Вона взяла щітку й легенько мазнула його по носі фарбою, і засміялася, коли він притиснувся обличчям до її голого живота й понаставляв їй темних міток на білому животі поки стало фарби.

Так воно й тривало. То не було грошей, а коли були гроші, йому траплялася якась робота, а якщо йому не траплялася робота, то вона була дуже зайнята на тому величезному проекті, або ні, бо приїде його сестра на тиждень, і вони мусять іти на якусь вечірку, бо вже домовились і пообіцяли, й узагалі, може, буде простіше, якщо Антуанетта сама приїде до них у гості? У неї повно грошей, вона не працює, і якщо вже їй аж так до зарізу хочеться їх побачити, вона може просто сісти в літак чи ні? Вони такі зайняті, у них розписана кожна хвилина, а вихідні — це їхній час, та крихта часу, яку вони хочуть провести разом, щоб згадати, навіщо вони одружувалися! І щось важко пригадати, щоб ця жінка хоч раз зробила бодай найменше зусилля, ні, серйозно, вона навіть не приїхала на випускний Лотто. На жодну з його вистав, на жодну з прем’єр його власних п’єс, які він написав сам. Чорт забирай! Не кажучи вже про те, що вона так і не побачила їхньої першої крихітної квартири на тому цокольному поверсі в Ґринвіч-Віллидж, що вона так і не приїхала подивитися на цю, вже трохи кращу, квартиру, що вона так і не побувала в заміському будиночку серед вишень — у Матильдиній радості, — який вона власноруч відбудувала з руїн. Так, звісно, агорафобія — це жахлива річ, але ця ж сама Антуанетта ні разу не захотіла поговорити з Матильдою по телефону. Її подарунки на день народження й на Різдво явно присилає Саллі. Чи знає Лотто, як це боляче? Матильда, сама, без матері й без сім’ї, й так зневажена. Як боляче їй усвідомлювати, що кохання всього її життя має матір, яка не хоче її знати.

Лотто міг би поїхати й сам. Спокійнісінько. Але саме вона завжди організовувала їхнє життя; він ні разу не купував квитка на літак, ніколи не орендував автомобіля. Звісно, була і ще одна причина, гірша, темніша, від якої він швидко відвертався щоразу, як черкався об неї, накопичена лють, яку він ігнорував так довго, що вона розрослася до неймовірних розмірів, неосяжних оком.