Селеста Инг - Несказане

— Що ж, — сказав він. — Не переймайтеся. З першого разу багато хто не складає.

Він згорнув аркуш відповідями догори й вона знову побачила п’ять позначених кружалець, схожих на родимки, й решту аркуша — порожню й голу. Лідія не стала чекати на свій бал. Коли машина всотала аркуш із відповідями, вона пройшла просто повз чоловіка назад у кімнату очікування.

Біля стійки тепер вишикувалася довга черга по фотографії; чоловік із вусами рахував банкноти в гаманці, дівчина, яка пропустила свою чергу, крутила в руках флакончик із лаком для нігтів. Дівчина з кісками й хлопець уже пішли. На лаві чекав Джеймс.

— Ну, — сказав він і глянув на її порожні руки. — Де ж дозвіл?

— Я не склала, — відповіла вона.

Дві жінки, які сиділи на лаві біля батька, глянули на неї та швидко відвернулися. Батько кліпнув, раз, удруге, неначе недочув.

— Нічого страшного, сонечку, — сказав він. — Ти можеш спробувати ще раз на вихідних. — У тумані розчарування й приниження Лідія не пам’ятала, не думала про те, що може ще раз скласти тест. Уранці Нат поїде в Бостон. Усе, про що вона могла думати, було: « Я вічно буду тут. Я ніколи не зможу вирватися».

Джеймс обійняв дочку, але тягар його руки, мов свинцевий, давив на плечі, й Лідія скинула її.

— Ми можемо поїхати додому? — спитала вона.

— Щойно Лідія заходить, — навчала Мерилін, — ми всі разом вигукуємо: «Сюрприз!». Потім пообідаємо, потім подарунки.

Нат був нагорі у своїй кімнаті, збирав речі, тож наодинці з наймолодшою дитиною мати планувала все вголос, фактично звертаючись до себе самої.

Ханна, ощасливлена материною увагою, — байдуже, що за замовчуванням, — слухняно кивала. Подумки вона репетирувала: « Сюрприз! Сюрприз!» — і дивилась, як мама блакитним кремом виводить на торті ім’я Лідії. Цей шоколадний торт повинен мати вигляд водійських прав: білий матовий прямокутник з фотографією Лідії в кутику, там, де розташовується фото на справжньому документі. Це був особливий день народження, тож Мерилін сама його приготувала — щоправда, з готового набору, зате власноруч усе змішала: в одній руці працював міксер, другою притримувала змащену маслом алюмінієву миску, щоб та не вискочила з-під обертових лопатей. Дозволила Ханні дістати тюбик із глазур’ю, і ось тепер вичавила з нього літери «Л», «І», «Д» та потягнулася до магазинного пакета по інший.

Такий особливий торт, думала Ханна, має і смакувати незвичайно. Краще за просто ванільний чи шоколадний. З коробки всміхалася жінка, нижче — шматок торта й слова: « Ви готуєте з любов’ю» . Любов, вирішила Ханна, буде солодкою, як запах маминих парфумів, і м’якою, неначе зефір. Вона обережно простягнула палець і зробила маленьку ямку на ідеально гладенькій поверхні торта.

— Ханно! — гримнула Мерилін і відштовхнула її руку.

Поки мама зарівнювала ямку лопаткою, Ханна лизнула глазур з пальця. Вона виявилася такою солодкою, що в неї виступили сльози, і коли Мерилін відвернулася, дівчинка витерла решту об спідній бік скатертини. Маленька риска між брів у мами свідчила, що вона досі засмучена, й Ханна хотіла прихилити голову до обтягнутого фартухом стегна Мерилін. Тоді мама зрозуміє, що вона не хотіла зіпсувати торт. Але коли дитина потягнулася до матері, Мерилін опустила тюбик з глазур’ю на середині літери й підняла голову, прислухаючись.

— Це не можуть бути вони.

Ханна відчула, як під ногами двигтить підлога — двері гаража зі стогоном відчинилися.

— Я покличу Ната.

Поки вони з Натом спустилися, Лідія та батько вже зайшли з гаража в коридор, і момент для вигуку: « Сюприз!» був втрачений . Натомість Мерилін узяла в долоні обличчя Лідії та міцно поцілувала її в щоку. Залишився червоний розмазаний слід від помади, схожий на рубець.

— Ви рано приїхали, — сказала мати. — З днем народження. І вітаю. — Вона простягнула долоню. — Ну? Давайте подивимося на нього.

— Я не склала, — промовила Лідія. Вона перевела погляд з Ната на маму, ніби пропонуючи їм засмутитися.

У Мерилін розширилися очі.

— Як це ти не склала? — у її голосі був такий щирий подив, ніби вона ніколи не чула подібних слів.

Лідія повторила голосніше:

— Я не склала .

Майже так, подумала Ханна, ніби вона гнівається на маму, гнівається на всіх. І річ тут не в самому лише тесті. У Лідії було нерухоме й спокійне обличчя, але Ханна помітила легке тремтіння в згорблених плечах, у щільно стиснутих щелепах. Ніби сестра могла розлетітися на шмаття. Ханна хотіла міцно обхопити її, втримати, зберегти цілою, але знала, що Лідія лише відштовхне простягнуті руки. Ніхто більше цього не помітив. Нат, Мерилін і Джеймс перезирнулися, не знаючи, що сказати.