Селеста Инг - Несказане

Пізніше, коли Нат виявиться заслабким для футбольної команди, занизьким для баскетбольної, надто неповоротким для бейсбольної, коли йому більше подобатиметься читання, розглядання атласа, зазирання в телескоп, аніж гасання з друзями, Джеймс згадуватиме той день у басейні, перше розчарування його сина, перший, а тому найболючіший удар по його батьківському самолюбству. Однак того дня він дозволив Нату піти в свою кімнату й зачинити двері. Коли по обіді постукав до нього й запропонував солсберійський стейк, Нат не відповів, і Джеймс спустився вниз; там Лідія притулилася до нього на дивані, й разом вони подивилися « Шоу Джекі Ґлісона». Що він міг сказати, щоб заспокоїти сина? « Все владнається?». Джеймс не міг змусити себе збрехати. Краще просто все це забути. Коли в неділю вранці Мерилін приїхала додому, Нат сидів за сніданком похмурий і мовчазний, а Джеймс просто махнув рукою:

— Вчора діти в басейні його дражнили. Він має навчитися розуміти жарти.

Нат наїжачився й кинув на батька лютий погляд, але Джеймс був надто зосереджений на тому, щоб приховати біль від спогаду про те « Китайчик не може знайти Китай», — і нічого не помітив. І мати не помітила — була заклопотана: ставила на стіл тарілки й коробку кукурудзяних пластівців. Це остаточно добило Ната, і він наважився порушити мовчанку:

— Я хочу круто зварене яйце , — заявив він.

На загальний подив Мерилін розплакалась, і врешті-решт усі, вкрай пригнічені, почали мовчки їсти ту саму кашу.

Однак уся родина помітила: щось у їхній матері змінилося. До кінця дня вона залишалася похмурою і дратівливою. До вечері всі сподівалися на смажену курку, м’ясний рулет або печеню — нарешті попоїсти справжнього м’яса після стількох розігрітих у духовці напівфабрикатів. Але Мерилін відкрила консервований курячий суп із локшиною і консервовані спагеті.

Наступного ранку, коли діти пішли до школи, Мерилін дістала із шухляди тумбочки аркуш паперу. Номер телефону Тома Лоусона досі зберігся — цифри різко чорніли на тлі блідо-блакитних рядків правил коледжу.

— Томе? — озвалася Мерилін на його: «Алло». — Докторе Лоусон. Це Мерилін Лі. — І додала:

— Дружина Джеймса Лі. Ми зустрічалися на різдвяній вечірці. Говорили, що, можливо, разом працюватимемо у вашій лабораторії.

Пауза. Потім, на подив Мерилін, він засміявся.

— Я кілька місяців тому найняв старшокурсника, — сказав Том Лоусон. — Уявлення не мав, що ви говорили серйозно. У вас же діти, чоловік і все таке.

Мерилін поклала слухавку, бо не спромоглася на відповідь. Довго стояла в кухні біля телефона, дивилась у вікно. Погода вже не скидалася на весняну. Вітер став сухим і пронизливим; одурені теплом нарциси посхиляли голівки. Вони лежали долілиць по всьому саду — стебла поламані, жовті трубочки позасихали. Мерилін витерла стіл і поклала перед собою кросворд, щоб забути про насмішкуватий тон Тома Лоусона. Газетний папір приклеївся до вологої дошки, й коли вона почала писати першу відповідь, кінчик ручки роздер сторінку — на стільниці залишилася синя літера «А».

Вона зняла з гачка ключі від машини, взяла сумку зі столика в коридорі. Спочатку переконувала себе, що їй просто потрібно освіжити думки. У машині, попри холод, відчинила вікно; зробила коло, потім іще коло довкола озера — вітер розкошлав їй волосся на потилиці.

У вас же діти, чоловік і все таке. Вона їхала й ні про що не думала; проскочила Мідлвуд, проминула студмістечко, продуктову крамницю, роликовий каток і отямилася лише тоді, коли повернула до парковки біля лікарні. Аж тепер зрозуміла, що саме сюди весь час і хотіла потрапити.

Усередині Мерилін примостилася в куточку кімнати очікування. Хтось пофарбував там усе — стіни, стелю, двері — у спокійний блакитний колір. Медсестри в білих шапочках і спідницях бігали туди-сюди, мов легкі хмаринки, носили шприци з інсуліном, пачки пігулок, рулони марлі. Волонтерки котили візки з ланчами.

А лікарі неквапно походжали серед цієї метушні, мов реактивні літаки, які спокійно пролітають високо в небі. Щоразу, коли з’являвся котрийсь із них, усі голови поверталися в його бік. Стурбовані чоловіки, істеричні мами, розгублені доньки підводилися назустріч лікарю. Мерилін помітила, що там самі чоловіки: лікар Кенґер, лікар Ґордон, лікар Макленаган, лікар Стоун. Із чого вона взяла, що може бути однією з них? Здавалося, це так само неможливо, як перетворитися на тигра.

Тоді в подвійних дверях реанімаційного відділення з’я­ви­ла­ся вона: струнка, темнокоса, з охайно зібраним у пучок волоссям. Якусь мить Мерилін не могла зрозуміти, хто це.