Селеста Инг - Несказане

Джеймс і сам почав забувати про чуб; коли Мерилін йшла, він рідко згадував, що потрібно глянути в дзеркало. Щоразу, коли він розкривав обійми й дівчина в них прослизала, кожен її поцілунок здавався дивом. У неї в гостях Джеймс відчував неймовірну радість і був, як удома. Досі жодного разу так не почувався.

Ніколи не мав відчуття, що саме тут його місце, — хоча народився на американській землі, й нога його ніколи не ступала деінде.

Батько Джеймса приїхав до Каліфорнії під іменем сусідового сина. Той сусід емігрував на кілька років раніше. Америка була тиглем, але Конґрес налякався, що суміш у ньому стає надто жовтою, і заборонив в’їзд усім іммігрантам із Китаю. Мали право на в’їзд у Штати лише діти вже влаштованих там прибульців. Тож батько Джеймса назвався іменем сусідового сина, який втонув у річці за рік до того, й приїхав до «батька» у Сан-Франциско. Це була історія майже кожного китайського іммігранта з часів Честера Артура до кінця Другої світової війни. Поки ірландці, німці та шведи збивалися в натовпи на палубах пароплавів і махали капелюхами, коли на обрії з’являвся зелений факел Статуї Свободи, робітники-кулі мали шукати інших шляхів до землі з рівними правами для всіх. Ті, кому це вдалося, навідували дружин у Китаї та щоразу після повернення святкували народження сина. Ті ж, хто мешкав у китайських поселеннях і прагнув кращої долі, — брали імена отаких міфічних синів і вирушали в тривалу мандрівку морем.

Поки норвежці, італійці та російські євреї переправлялися з острова Елліс у Мангеттен, розсіювалися шляхами й залізницями Канзасу, Небраски та Міннесоти, китайці, яким пощастило дістатися Каліфорнії, найчастіше там і залишалися. У китайських кварталах життя всіх цих синів на папері висіло на волосині. У всіх були несправжні імена. Усі сподівалися, що їх не знайдуть і не відішлють назад. Вони гуртувалися, щоб не вирізнятися з натовпу.

Однак батьки Джеймса не залишалися на одному місці. У 1938 році, коли йому було шість років, батько отримав листа від «брата на папері», який після початку Депресії подався на Схід у пошуках роботи. Він знайшов її в маленькій школі-інтернаті штату Айова. «Брат» писав, що працює садівником і дещо там ремонтує. Тепер його мати (справжня, а не «на папері») захворіла, й він повертається до Китаю. А його роботодавці цікавилися, чи не має він надійних друзів, які так само добре могли б виконувати цю роботу. Їм подобаються китайці, говорилося в листі; вони вважають їх тихими, працелюбними й охайними. Це була гарна посада в престижній школі. На шкільній кухні могла знайтися робота й для дружини. Чи зацікавила б його така пропозиція?

Джеймс не вмів читати китайською, але на все життя запам’ятав останній абзац листа, кілька нашкрябаних авторучкою закарлючок, які надто привернули увагу його батьків. Там особлива політика щодо дітей співробітників, писав «брат». Якщо вони здають вступний іспит — можуть навчатися в школі безкоштовно.

Роботи не вистачало, усі голодували, але саме цей абзац змусив родину Лі продати меблі та перебратися на інший кінець країни з двома валізами. Знадобилося п’ять переїздів «Грейхаундами» [6] Мережа автобусних ліній по всій Північній Америці. і чотири дні. Коли дісталися Айови, «дядько» Джеймса пустив їх пожити до свого помешкання. Джеймс пам’ятав лише зуби того чоловіка — навіть кривіші, ніж у його батька; один повернутий боком, тож скидалося на те, що з нього треба витягнути тріску.

Наступного дня батько надягнув найкращу сорочку, застібнув її аж до підборіддя та пішов зі своїм другом в академію Ллойда. До обіду все було вирішено: з понеділка він виходить на роботу. Наступного ранку мати надягла свою найкращу сукню та разом із батьком подалася до школи. Того вечора вони принесли додому дві темно-сині уніформи з нашитими на них новими англійськими іменами: « Генрі» , « Венді».

За декілька тижнів батьки відвели Джеймса в академію на вступний іспит. Чоловік із білими, як бавовна, густими вусами привів хлопчика в порожній клас і дав зошит та жовтий олівець. Згадуючи ті часи, Джеймс розумів, яка то була блискуча ідея. Хіба шестирічна дитина взагалі може прочитати (про виконання годі й казати) завдання такого іспиту? Можливо, син учителя й зміг би — якби сам учитель його підготував. Але точно не син двірника, куховарки чи садівника.

«Якщо сторона квадратного майданчика — 12 метрів, якої довжини паркан довкола нього? Коли було відкрито Америку? Яке із цих слів іменник? Ось послідовність фігур; яка з них завершує картину?».