Селеста Инг - Несказане

Джеймсові забажалося бодай маленьких змін, які, на його думку, мали припасти до вподоби Мерилін. Він підстриг волосся, купив оксфордську сорочку в синю смужку після того, як їй сподобалася одна така на перехожому. Упертий чуб таки не здавався; минуть роки — і його успадкують Нат із Ханною.

Однієї суботи на пропозицію Мерилін Джеймс купив сім з половиною літрів блідо-жовтої фарби, пересунув усі меблі на середину кімнати й розстелив ганчірки, щоб не накрапати на підлогу. Метр за метром кімната яскравішала, неначе сонячні промені проникали крізь стіни. Вони скінчили фарбувати, відчинили вікна й згорнулися на ліжку посеред кімнати. Помешкання було таке маленьке, що до стіни залишалося не більше метра, та між столом, стільцями, кріслом і комодом, щільно присунутим до ліжка, Джеймс почувався мов на острові, або неначе вони вдвох пливуть морем. Коли Мерилін уткнулася у вигин його плеча, він поцілував її, і вона обхопила його за шию, усім тілом потягнувшись до нього. Ще одне маленьке диво, щоразу нове.

Того ж дня, але пізніше, вони прокинулися у вже пригаслому сонячному світлі, й Джеймс помітив на кінчику пальця Мерилін крихітну жовту пляму. Пошукав очима й знайшов цятку на стіні біля краю ліжка, там, де дівчина торкнулася ногою, коли вони кохались: кружальце стертої фарби завбільшки як десять центів. Джеймс нічого не сказав Мерилін, і коли вони того вечора розставили меблі на місця, комод затулив пляму.

Щоразу, коли він дивився на комод, відчував задоволення — так, наче крізь соснові дошки та свій складений одяг міг бачити мітку, яку тіло коханої залишило в його помешканні.

На День подяки Мерилін вирішила не їхати додому, у Вірджинію. Сказала собі та Джеймсові, що це надто далеко для таких коротких канікул. Насправді знала — мати знову спитає про її плани на майбутнє , й цього разу вона не знаходила відповіді. Натомість засмажила курку в крихітній Джеймсовій кухні, почистила батат і кубиками нарізала картоплю у форму для запікання завбільшки як записник для стенограм. Святкова вечеря в мініатюрі. Джеймс, який ніколи не готував собі їжу й харчувався бургерами з «Чарліз Кітчен» та англійськими маффінами з «Гайєс-Бікфорд», побожно спостерігав за священнодією. Мерилін полила курку підливою, глянула виклично, закрила духовку й скинула кухонні рукавички.

— Моя мати — вчителька з домоведення, — повідомила вона. — Бетті Крокер [7] Рекламний образ, вигаданий компанією General Mills. За результатами опитувань 40-х років ХХ століття Бетті Крокер назвали другою за популярністю жінкою Америки після Елеонори Рузвельт, хоча насправді такої людини ніколи не існувало. — її божество.

Це вперше вона розповіла йому про свою матір. Її слова прозвучали, як таємниця, як щось, досі приховане, й тепер вона відчула полегкість і довіру.

Джеймс розумів, що має відповісти, віддячити за цей привілей, за такий особистий подарунок.

Одного разу між іншим він уже згадував, що його батьки працювали в школі; більше не сказав нічого — сподівався, що дівчина подумає: «Вчителі». Але ніколи не розповідав їй, що шкільна кухня нагадувала країну велетнів, і всі речі в ній добиралися за принципом «більше за меншу ціну»: рулони фольги завдовжки метрів вісімсот, слоїки з майонезом, такі великі, що він міг би запхати туди голову. Його матір відповідала за переведення всього цього в масштаби реального світу: різала дині на кубики завбільшки з десятицентову монетку, викладала на тарілки порції масла до кожної булочки. Він нікому не розповідав, як інші жінки в кухні хихотіли, коли вона загортала рештки їжі, замість того, щоб викинути. Удома вони знову їх розігрівали в духовці, й батьки розпитували його: «Що ви вчили на географії? Що ви вчили з математики?». І він відповідав: « Монтґомері — столиця Алабами». «У простого числа лише два натуральні дільники». Батьки не розуміли, про що мова, але кивали, щасливі, що Джеймс учить те, чого вони не знають. Поки вони говорили, син умочав крекери в тарілку з супом із селери або обчищав бутерброд із сиром від вощеного паперу й зупинявся збентежений, певний, що вже робив це раніше, але не певний, чи справді розповів про свої знання? А може, лише про свій шкільний день?

У п’ятому класі Джеймс відмовився говорити з батьками китайською, побоюючись появи акценту у своїй англійській; задовго до того він взагалі перестав розмовляти з батьками в школі.

Не посмів розповісти про них Мерилін, ніби після цього вона побачить усе його власними очима. Побачить його, худого вигнанця, який харчується тим, що не схотіли їсти інші, розповідає уроки напам’ять і намагається залишитися непоміченим. Самозванець. Джеймс боявся, що тепер вона завжди бачитиме його таким.