Энн Тайлер - Блакитне мереживо долі

— Ти думаєш, що всі проблеми у житті можна вирішити прийомом пігулок?

— Давай поставимо сітки біля того дерева, — сказав Стім Денні.

Денні мовчки кивнув, стиснувши губи, розвернувся і пішов із сіткою до дерева.

Того вечора до них у гості прийшла Рі Баскомб. Вона принесла яблучний пиріг і залишилася на чай.

— Пиріг із ромом, тому я почекала, поки заснуть діти, — сказала Рі.

Насправді хлопці ще не спали, хоча була вже майже дев’ята година вечора. У них не було графіку, на чому завжди акцентувала Еббі і здивовано розповідала донькам: «Вони лягають, коли схочуть!». Оскільки діти збирали залізницю у вітальні, дорослі, Рі, Стім і Нора, Ред та Денні, пішли до їдальні. Рі дістала китайський чайний сервіз, яким Еббі користувалася щодня, і відрізала всім по шматочку пирога. Рі знала цей будинок, як власний. «Тобі і пальцем поворухнути не доведеться», — запевнила вона Нору, хоча та вже заварила каву, дістала вершки, цукор, серветки і набір срібних ложечок.

Тож Рі сіла за стіл.

— Ну, почнемо, — сказала вона, опустивши виделку у пиріг. — Кажуть, солодке допомагає у сумні часи. Я думаю, що це правда.

— Дуже мило з твого боку, Рі, — сказав Ред.

— Мені самій потрібне солодке. Не знаю, чи ви чули, сьогодні помер мій Джитті.

— Співчуваємо, — сказала Нора.

Джитті був смугастим котом Рі, йому мало виповнитись двадцять років. Усі сусіди знали його.

— О Господи, — раптом вигукнув Ред, випустивши виделку, — як це сталося?

— Я вийшла на вулицю, а він лежить на килимку під дверима. Сподіваюся, він не чекав усю ніч, бідолашний.

— О Боже! Це просто жахливо! Але я впевнений, вони встановлять причини смерті! — вражено сказав Ред, і всі здивовано подивилися на нього. — Такі речі просто так не трапляються.

— Трапляються, Реде, коли приходить старість.

— Старість? Та він навіть у дитсадок ще не ходив!

— Що? — перепитала Рі.

Усі знову здивовано подивилися на батька.

— Я пам’ятаю, як він народився! Це було 2-3 роки тому!

— Про кого ти кажеш? — здивовано запитала Рі.

— Ну, про твого онука Пітті. Хіба ти не сказала, що він помер?

— Я сказала Джитті ! — голосно промовила Рі. — Мій кіт Джитті, Господи Боже.

— Ох, — сказав Ред, — вибачте. Недочув.

— Я вже подумала: звідки така любов до котів?

— Ха! А я думаю, як ти можеш так спокійно казати про смерть онука, — Ред зніяковіло хмикнув і знову взяв виделку, а потім глянув на Нору.

Вона притиснула серветку до рота, видаючи якийсь незрозумілий звук, а плечі чомусь тряслися. Здавалося, вона чимось вдавилася — на очах виступили сльози, але звісно, вона сміялася.

— Люба? — спантеличено звернувся до неї Стім. Ніхто до сьогодні не бачив, щоб Нора так сміялася.

— Вибачте, — сказала вона, але знову пирснула. — Вибачте, — повторила ще раз.

— Радий, що розсмішив тебе, — ображено сказав Ред.

— Вибачте, батьку Вітшенк.

Вона відклала серветку і сіла рівніше. Її обличчя було червоним, а на очах досі були сльози.

— Мабуть, це через стрес, — сказала вона.

— Ну звичайно, — погодилася Рі, — усі ми пережили великий стрес, а тут ще я зі своїми нікчемними новинами.

— Ні, я справді…

— Цікаво, я ніколи раніше не помічала, що ці імена схожі, — сказала Рі.

— Як добре, що ти прийшла, — сказав Ред, — дуже смачний пиріг, чесно, ― хоча насправді Ред навіть крихти не скуштував.

— Там яблука Гренні Сміт, — сказала йому Рі, — усі інші просто стають кашею.

— Що ж, а ці ні.

— Так, вони чудові, — сказав Денні, Стім теж щось пробуркотів, усе ще дивлячись на дружину, але вона, здається, вже заспокоїлася.

— Повеселилися та й годі, — сказала Рі. — Давайте тепер поговоримо про вас. Які у вас плани, хлопці? Стіме? Денні? Ви залишитеся з батьком?

Це був незручний момент, ніхто не був готовим відповісти. Але Ред сказав:

— Ні, вони скоро поїдуть. Я переїду до квартири.

— Квартири? — перепитала Рі.

Усі Вітшенки оніміли.

— У дітей своє життя, — сказав Ред, — а мені немає сенсу жити самому у такому великому будинку. Думаю, краще знайти якусь хорошу квартиру, у якій не буде постійно все ламатися. Може, навіть із ліфтом, я ж скоро стану зовсім старим і немічним, — Ред при цих словах засміявся.

— Реде, це сміливо з твого боку! А я навіть знаю хороше місце. Пам’ятаєш Сіссі Бейлі? Вона переїхала у новий багатоквартирний будинок у Чарльз Віллідж, їй там дуже подобається. Ти ж пам’ятаєш, у неї був великий будинок на вулиці Святого Джона, а тепер вона страшенно радіє, що не треба косити газони, розгрібати сніг, встановлювати зимові ставні...