Энн Тайлер - Блакитне мереживо долі

— Так, саме цим сьогодні мої хлопці і займалися, — відповів Ред, — ти уявляєш, скільки разів я робив це у своєму житті? Зняти восени, поставити навесні. Зняти і поставити, зняти і поставити — і так без кінця .

— Дуже розумно з твого боку відмовитися від цього, — погодилася Рі. — А ви що про це думаєте? — звернулася вона до інших.

Після невеликої паузи Денні, Стім і Нора із кам’яними обличчями невпевнено кивнули.

Аманда сказала, що ця ситуація нагадує їй перетягування канату, коли одна команда без попередження його кидає.

Дженні прокоментувала:

— Звісно, хочеться викреслити цей пункт зі списку переживань, але чи добре він усе обдумав? Переїхати у просту маленьку квартиру?

— Він якийсь занадто піддатливий, — знов сказала Аманда, — якось усе дуже просто. Треба з’ясувати, що за цим приховується.

— Так, слід вияснити, чому він так поспішає.

Вони розмовляли по телефону: крім голосу Дженні чутно було шум електродрилів і пістолетів, що забивають цвяхи, натомість Аманда сиділа у тиші офісу. Це ж треба, про заяву батька вони дізналися не відразу. Лише наступного ранку Стім розповів про це Дженні на роботі.

— Але ж ти сказав йому, що нам усім треба це обговорити? — запитала Дженні.

— Чому я мав це йому казати?

— Стіме?

— Що? Він доросла людина, — відповів той, — і він, до речі, робить так, як ти і хотіла. У будь-якому випадку, що б він не вирішив, ми з Норою їдемо.

— Їдете?

— Так, зараз ми чекаємо, поки церква Нори знайде інший будинок для людей, які орендують наший.

— Але ти про це не казав! Ти навіть не обговорив це з нами!

— Чому я мав це обговорювати? — знову запитав Стім. — Я теж уже дорослий.

Після цього він забрав свої папери та вийшов із кабінету.

— Ти помітила, що Стім останнім часом поводиться зовсім інакше? — сказала Дженні Аманді. — Він постійно злий, ніколи таким не був.

— Мабуть, це через Денні, — сказала Аманда.

— Денні?

— Напевно, Денні знову сказав щось образливе Стіму. Ти ж знаєш, Денні так і не оговтався від переїзду Стіма до будинку.

— Але що такого він міг сказати?

— Що він міг сказати такого, чого ще не казав, — ось правильне питання. Мабуть, щось серйозне.

— Я у це не вірю, — сказала Дженні. — Тому що він останнім часом поводиться дуже добре.

Поклавши слухавку, Дженні зателефонувала Денні. Навіть після того, як він переїхав до будинку батьків, вона за звичкою телефонувала йому на мобільний.

Було пів на десяту ранку. Денні, мабуть, ще спав, бо відповів дуже сонним голосом:

— Що?

— Стім сказав, що тато хоче переїхати до квартири, — сказала Дженні.

— Так, щось типу того.

— Чого це раптом?

— Ти мене питаєш?

— А Стім і Нора чекають, поки їхні орендарі звільнять будинок.

— Ну, це логічно, — позіхнувши, сказав Денні.

— Ти щось йому казав?

— Стіму?

— Ти сказав йому щось таке, після чого він вирішив поїхати?

— Дженні, тато переїжджає. Чому б не поїхати і Стімові?

— Але він сказав, що поїде все одно, незалежно від рішення батька. І поводиться він дуже дивно останнім часом. Став сердитим і дратівливим.

— Справді? — байдуже сказав Денні.

— Щось його турбує, я тобі кажу. Він навіть не намагався батька відмовити від цієї ідеї.

— Дженні, ніхто з нас цього не зробив.

— Тобто, ти вважаєш, що ось так із нічого наш батько раптом їде і залишає будинок, збудований ще його батьком?

— Так.

— Ти хоч розумієш, що залишишся без будинку? — сказала Дженні. — Ми будемо змушені продати його. Не думаю, що ти зможеш утримувати будинок на вісім кімнат на вулиці Боутон, у тебе навіть роботи немає.

— Звісно, — спокійно і без образ відповів Денні.

— То ти повернешся у Нью-Джерсі?

— Думаю, так.

Дженні на мить замовкла.

— Я тебе не розумію, — зрештою сказала вона.

— Добре…

— Ти живеш то тут, то там. Їздиш туди-сюди, наче тобі все одно, де жити. Схоже, у тебе немає ні друзів, ні реальної професії…Ти взагалі хоч про когось піклуєшся? Я не про Сьюзан, адже наші діти — це продовження нас самих. Тебе не хвилює, як завжди через тебе нервували батьки? Тебе ми взагалі хвилюємо? Я? Ти сказав Стімові щось образливе, через що він тепер на нас злиться?

— Я нічого не казав Стімові, — сказав Денні і відключився.

— Я почуваюся жахливо, — сказала Дженні сестрі.

Вони знов розмовляли по телефону, хоча цього разу Аманда відповідала швидко і нетерпляче.

— Що цього разу? — сказала вона тоном, дуже схожим на Денні.

— Я все висказала Денні, — повідомила Дженні. — Я звинуватила його у тому, що він образив Стіма, що через нього батьки завжди нервували, і що він не працює.