Энн Тайлер - Блакитне мереживо долі

Так вийшло, що у них і справді була робота на тому тижні — міняли дах сараю у жінки на їхній вулиці. Вони виїжджали вранці у фургоні, взявши із собою відерце пахти і кукурудзяні коржики, випускали мула на пасовище місіс Ганікатт, підіймалися на дах і працювали цілий день на сонці.

Усе, що Джуніор зміг зробити ввечері ― насилу повечеряти і лягти спати. Його брат Джиммі займався приготуванням їжі після смерті мами — смажив дичину, яку вони приносили з полювання. Уже о восьмій чи о восьмій тридцять вони лягали спати.

Три дні підряд вони так працювали, тому Джуніор не мав часу навіть думати про Лінні Мей. Якось Джиммі спитав, чи не хоче Джуніор поїхати у місто познайомитися з дівчатами, але Джуніор відмовився. Не через Лінні, ні, просто втомився.

Із дахом вони покінчили, й іншої роботи не було. Джуніор цілий день просидів удома, нудьгував, а батько злився. Тож він вирішив наступного дня піти на дереворізню і запитати, чи немає для нього роботи. Там звикли, що він іноді до них приходив, допомога завжди була потрібна.

Він сидів на сходах із собаками і курив — сутінки ще не настали, мухи хаотично кружляли на подвір’ї. Аж раптом до них під’їхав невідомий Chevrolet, за кермом якого сидів хлопець у кепці з магазину насіння. З машини вийшла дівчина і впевнено пішла до нього.

— Привіт, Джуніоре, — сказала вона.

Це була одна з близнючок Моффат. Собаки насторожено підняли голови, але потім опустили.

— І тобі привіт, — сказав він.

Імені він не знав, бо дівчата були схожі і він міг їх переплутати. Вона передала йому якийсь папірець. Джуніор розгорнув його, але читати вже було складно.

— Що це? — спитав він.

— Це від Лінні.

Він підніс папірець під світло ліхтарика. «Джуніоре, нам потрібно поговорити. Нехай Моффати підвезуть тебе до мого будинку», — йшлося у записці.

У нього враз похололо у грудях. Коли дівчина пише «нам потрібно поговорити» це може означати лише одне…

Підсвідомо він уже думав про те, як і куди йому бігти до того, як Лінні винесе йому довічний вирок. Але одна з близнючок сказала:

— То ти їдеш?

— Що, зараз?

— Зараз, ми тебе підвеземо.

— Гаразд, — сказав він, встаючи, — поїхали.

Він загасив сигарету і пішов за дівчиною до машини. Дівчина сіла попереду, залишивши йому місце позаду — з іншою близнючкою.

— Привіт, Джуніоре, — сказала вона.

— Привіт.

— Ти знайомий із нашим братом Фредді?

— Привіт, Фредді, — сказав Джуніор, хоча ніколи у житті його не бачив.

Фредді щось пробуркотів у відповідь, потім перемкнув передачу, і машина поїхала у напрямку дороги Севенмайл.

Джуніор розумів, що треба щось сказати хоча б із ввічливості, але міг думати лише про одне: що йому скаже Лінні і що він буде робити. Звичайно, він не буде вмикати покидька і вдавати, що він тут ні до чого, хоча така думка промайнула у голові.

— Батьки Лінні влаштовують сьогодні вечірку на честь Кліфа, — сказала одна з близнючок.

— Хто такий Кліф?

— Це брат Лінні, він закінчив восьмий клас.

— А.

Дивно — так багато метушні з приводу закінчення восьмого класу. Коли він його закінчив, основним питанням було те, чи продовжувати навчання. Батько хотів, щоб Джуніор пішов працювати, а сам Джуніор вважав, що йому ще є чого повчитися.

Лінні ж не думає, що він прийде на вечірку, правда? Вона ж не може бути такою дурною. Але одна з близнючок сказала:

— Вона зможе непомітно вийти, коли буде багато гостей, і батьки не помітять її відсутності.

— А, — з полегшенням сказав Джуніор.

Більше під час поїздки вони не говорили.

Вони з’їхали на вулицю Сойера замість того, щоб поїхати через Ярроу. Джуніор зрозумів, що ферма батьків Лінні розташована на півночі. Згодом через вікно у машину почав потрапляти запах свіжого перегною. Дорога була засипана гравієм. Кожного разу, коли машина підскакувала на ямі, фари блимали і, здавалося, зараз зовсім погаснуть. Джуніора це нервувало. Хай йому грець, його нервувало все .

Він раптом подумав: а якщо це підстава? Що як на вулиці на нього вже чекає шериф? Він із ним не дуже ладнав. Ще малими вони з друзями якось ледь не влаштували аварію, коли їхали на вантажівці — просигналили машині ззаду, що їх можна безпечно обігнати. Ну і потім траплялася ще пара епізодів.

Фредді повернув ліворуч, і вони виїхали на вулицю Пі Крік. По асфальтованій дорозі їхалося спокійніше. Ще за кілька метрів вони повернули праворуч. Будинок здався Джуніору великим, він був пофарбований у білий чи світло-сірий колір, у всіх вікнах горіло світло. Перед будинком стояло декілька машин, Фредді повернув і зупинився біля сараю, де маячила чиясь тінь.