Энн Тайлер - Блакитне мереживо долі

— Приїхали , — сказали близнючки.

Тінь відійшла від сараю — це була Лінні, одягнена у щось світле. Коли вона підходила до машини, Джуніор спитав Моффатів:

— Ви мене почекаєте, чи як?

Але не встигли вони відповісти, як до них підійшла Лінні.

— Привіт, — сказав Джуніор.

Вона близько нахилилася до нього. Невже Лінні збирається проявляти свої почуття на людях? Він легенько її відштовхнув, закриваючи за собою двері.

— Чекайте на мене тут, — звернувся він до близнючок. — Мені потрібно якось дістатися дому.

— Дякую, Фредді, — сказала Лінні, — привіт, Марто, привіт, Мері.

— Привіт, Лінні, — хором відповіли близнючки.

Джуніор зачинив двері машини і Фредді одразу поїхав.

— Куди це вони? — спитав Джуніор Лінні.

— Не знаю, кудись.

— Як я повернуся додому?

— Вони приїдуть, пішли зі мною.

Вона привела його за руку в один із сараїв, хоча він намагався пручатися.

— Я приїхав лише на хвилину, — казав він. — Вони мали почекати.

— Джуніоре, припини, тебе можуть побачити!

Він здався і пішов за нею. Зачинивши за собою двері сараю, вона прошепотіла:

— Ходімо на сінник.

От це було неправильно. Там він точно опиниться у пастці.

— Ми можемо поговорити і тут, — сказав він. — Я не можу бути тут довго, мені потрібно додому. Ти впевнена, що близнючки приїдуть за мною? Навіщо ти їм розказала? Ти поклялася, що нікому не розповіси.

— Я нікому, окрім них не розповіла. Вони вважають, що це романтично, і вони справді за нас щасливі.

— Хай йому грець, Лінні.

— Ходімо, там комфортніше, там сіно.

Він, не слухаючи її, пішов у кінець сараю, по скрипучій, засипаній соломою підлозі.

— Не розумію, чому ти сьогодні такий впертий? — сказала Лінні.

Вона простягнула руку і увімкнула світло. У цих людей електрика є навіть у сараях! Джуніор побачив, що стоїть біля іржавого плугу, у кутку лежало стоптане сіно. Обличчя Лінні виглядало зморщеним при такому тусклому світлі, мабуть, і його обличчя теж. На ній була сукня з глибоким вирізом. Як мати дозволила їй одягнути таке? Лінні казала, що мати у неї сувора. Джуніор глянув на її груди, але зараз це на нього не діяло. Він дістав з кишені пачку сигарет.

— Про що ти хотіла поговорити? — знову запитав він.

— Тут не можна курити!

Він поклав сигарети до кишені.

— То кажи вже.

— Що казати?

— Навіщо ти мене сюди привела і що хотіла сказати.

— Джуніоре, я знаю, чому ти припинив зі мною зустрічатися. Ти вважаєш, що я занадто молода для тебе.

— Що? Чекай.

— Але вік — це лише дата у календарі, більше нічого. Ти ж бачиш, що я жінка. Хіба я поводжуся не як жінка? Хіба на дотик я не жінка?

Вона взяла його руку і поклала собі на груди.

— Це все, що ти хотіла мені сказати?

— Так, я хотіла сказати, що це все забобони.

— Чорт, — сказав він. — То ти не вагітна?

— Вагітна? Звісно ні!

Він не знав, чому її це так здивувало, вони не завжди були обережні. Але після цих слів йому стало так легко, що він засміявся, а потім нахилився і поцілував Лінні у губи, рука ковзнула у виріз сукні. На ній не було бюстгальтеру, хоча, звісно, мав би бути. Він стиснув груди, і Лінні тихо скрикнула, не відриваючись від губ, він притис її до стіни сараю і уклав на сіно. Якось скинув чоботи, потім спецодяг і спідню білизну. Лінні саме намагалася стягнути білизну з себе, Джуніор хотів їй допомогти, але тут почувся навіть не крик, а рев.

— Господи Боже мій!

Джуніор скотився з неї і зірвався на ноги. Худий чоловік спробував схопити його за горло, але Джуніор встиг відскочити. Той перечепився через плуг, але швидко встав.

— Кліфорде! — закричав він. — Брендоне!!!

Здавалося, він намагається вгадати ім’я Джуніора. Але у відповідь прозвучало: «Тату?!».

— Швидко йдіть сюди і несіть гвинтівку!

— Тату, чекай, ти не розумієш! — закричала Лінні.

Але батько у цей час намагався задушити Джуніора. «Хоча б одягнутися дав, а то я у програшному становищі», — подумав Джуніор. Він без особливих зусиль прибрав руки містера Інмана зі свого горла і потягнувся за своїм одягом. Але чоловік схопив його знову. А потім хтось закричав:

— Стій де стоїш!

Джуніор обернувся і побачив двох хлопців із направленими на нього вінчестерами. Він завмер.

— Дайте мені, — сказав містер Інман.

Молодший син простягнув йому гвинтівку, містер Інман трохи відійшов, приставив дуло до Джуніора, звів курок і сказав:

— Розвернися.

Джуніор розвернувся обличчям до хлопців. Вони дивилися на нього швидше з інтересом, ніж із гнівом. Він відчував їхні погляди на своїй промежині. Чоловік ткнув його дулом у шию: