Оливер Сакс - Стрімголов. Історія одного життя

Із любов’ю

Вістен

Я розплакався, отримавши Оденового листа. Великий письменник, не схильний до поверхових суджень і улесливих слів, називає мою книгу «шедевром». Вочевидь, це була суто «літературна» оцінка? Чи мають «Пробудження» якусь наукову цінність? Я сподівався, що так.

Пізніше, навесні, Вістен написав мені знову і сказав, що його серце «трохи пустує», і він сподівається, що я навідаю його. Тоді він жив разом із Честером Келменом [222] Честер Келмен (Chester Simon Kallman, 1921–1975) — американський поет, лібретист, перекладач. — Прим. перекл. в Австрії. Проте з тих чи інших причин я не поїхав і надзвичайно шкодую, що так і не навідався до нього того літа, бо 29 вересня він помер.

Двадцять восьмого червня 1973 року (день виходу друком «Пробуджень») «Лістенер» опублікував прекрасний відгук на цю книгу, який написав Річард Ґреґорі. [223] Річард Ґреґорі (Richard Langton Gregory, 1923–2010) — британський психолог, професор нейропсихології, емерит в університеті Брістоля. — Прим. перекл. У цьому ж числі було надруковано й мою статтю про Лурію (мені запропонували написати розгорнуту рецензію на «Втрачений і повернутий світ», описавши весь здобуток Лурії). Наступного місяця я отримав листа від самого Лурії. Моєму захвату не було меж.

Пізніше він згадував, як у дев’ятнадцятирічному віці заснував спільноту з претензійною назвою «Казанське психоаналітичне товариство», з нагоди чого отримав листа від Фройда (який і гадки не мав, що фактично звертається до підлітка). Цей лист привів його тоді у захват, так як і мене лист від самого Лурії.

Він подякував мені за статтю і докладно зупинився на всіх пунктах, яких я у ній торкнувся, дуже ввічливо, але й дуже недвозначно вказуючи на те, що я багато в чому глибоко помилявся. [224] А потім тон листа змінився, і я дізнався дивовижну історію його знайомства з Павловим: старий (тоді Павлову було вже за вісімдесят), на вигляд, як Мойсей, розірвав першу книгу Лурії навпіл і шпурнув йому під ноги: «І ти ще смієш називати себе науковцем!». Лурія відтворив цей приголомшливий епізод із такою яскравістю та пристрасністю, що однаковою мірою відобразив комізм і трагізм ситуації.

Кілька днів по тому я отримав від Лурії іншого листа, у якому він писав про примірник «Пробуджень», який надіслав йому Річард:

Шановний докторе Сакс!

Я отримав «Пробудження» і з великим задоволенням одразу ж їх прочитав. Завжди знав і був певен того, що ґрунтовний клінічний опис різних випадків хвороби грає провідну роль у медицині, а надто в неврології та психіатрії. На жаль, сучасні фахівці втратили здатність до опису, таку властиву визначним неврологам і психіатрам XIX століття — можливо, через засадничо хибну думку про те, що механічні й електричні пристрої можуть замінити вивчення особистості. Ваша неперевершена книга свідчить, що важливу практику дослідження історій хвороб може бути з успіхом відроджено. Надзвичайно вам вдячний за прекрасну книгу!

О. Р. Лурія

Я глибоко поважав Лурію, як засновника нейропсихології і «романтичної науки», а його лист сповнив мене великою радістю та свого роду інтелектуальною впевненістю, яких я ніколи до того не відчував.

Мій сороковий день народження припадав на 9 липня 1973 року. «Пробудження» щойно побачили світ, а я був у Лондоні, робив святковий заплив в одному зі ставків Гемпстед-Гіт, у тому самому, куди батько мене занурював, коли мені було кілька місяців.

Я виплив біля одного з буїв і, опершись на нього, почав роззиратися — довкола було ще кілька прекрасних місць для плавання — аж раптом відчув, що мене під водою хтось торкається. Я смикнувся, немов ужалений, і тут над поверхнею з’явився він сам — симпатичний юнак із пустотливою усмішкою на обличчі.

Я усміхнувся у відповідь, і ми розговорилися. Він розповів, що навчається у Гарварді, а це його перша подорож до Англії. Особливо йому сподобався Лондон — він щодня «оглядав визначні місця», а щовечора ходив на вистави й концерти. І додав при цьому, що ночами був дуже самотнім. За тиждень він мав повертатися до Сполучених Штатів. А зараз живе у квартирі друга, що тимчасово поїхав із міста. Чи не хотів би я зайти?

Я захотів, відкинувши свої звичні стримування та нагнітання, щасливий від того, що він був такий гарний, що він проявляв ініціативу, що він був такий прямий і безпосередній, і від того, що це був день мого народження, і я міг сприймати його і нашу зустріч, як неперевершений подарунок.