Оливер Сакс - Стрімголов. Історія одного життя

Як студент Оксфорду, я мав доступ не лише до Наукової бібліотеки Редкліффа, але й до неперевершеної Бодліанської [26] Бодліанська бібліотека (Bodleian Library) — бібліотека Оксфордського університету, поряд із Ватиканською — одна з найстаріших бібліотек у Європі, друга в країні за величиною фондів після Британської бібліотеки. — Прим. перекл. загальної бібліотеки, витоки якої сягали 1602 року. Саме там я натрапив на праці Гука, тепер невідомі й забуті. Жодна інша бібліотека, окрім хіба що бібліотеки Британського музею, не містила потрібних мені відомостей, та й спокійна атмосфера Бодліанської бібліотеки ідеально сприяла створенню текстів.

Проте серед оксфордських бібліотек я найбільше полюбляв нашу, у Королівському коледжі. Нам розповіли, що її величну будівлю спроектував Крістофер Рен. [27] Крістофер Рен (Christopher Wren, 1632–1723) — англійський математик, астроном та архітектор, представник англійського класицизму. — Прим. перекл. Під нею, у лабіринті труб і батарей опалення, розташовувалися неосяжні підземні сховища.

Можливість тримати в руках старовинні книги, першодруки, стала для мене новим досвідом. Понад усе я вподобав «Історії тварин» Конрада Геснера [28] Конрад Геснер (Conrad Gessner, 1516–1565) — швейцарський природодослідник, автор першої зоологічної енциклопедії «Історія тварин» і першого універсального бібліографічного довідника «Загальна бібліотека» у трьох томах із описом 15 тис. книг латинських, грецьких та єврейських авторів. — Прим. перекл. (1551) з розкішними ілюстраціями (включно зі знаменитим «Носорогом» Альбрехта Дюрера) і чотиритомну працю Луї Аґассі [29] Луї Аґассі (Jean Louis Rodolphe Agassiz, 1807–1873) — швейцарський біолог і геолог. — Прим. перекл. про викопних риб. Саме у тих книгосховищах я побачив перші видання усіх праць Дарвіна і саме там просто-таки закохався у праці сера Томаса Брауна [30] Томас Браун (Thomas Browne, 1605–1682) — британський лікар, письменник, автор праць на окультно-релігійні й природничі теми. — Прим. перекл. — у його «Віросповідання цілителів», «Гідріотафію», «Сад Кіра» («Шахоподібні ромби»). Якими ж безглуздими були деякі з них, проте яку мали прекрасну мову! І, часом переситившись класичною пишномовністю Брауна, можна було перемкнутися на жваву лапідарну мову Свіфта, [31] Джонатан Свіфт (Jonathan Swift, 1667–1745) — ірландський письменник, церковний діяч, публіцист, сатирик. — Прим. перекл. перші видання праць якого, звичайно ж, у повному складі містилися у бібліотеці. Я зростав на книгах ХІХ століття, що їх полюбляли мої батьки, а у підземеллях Королівської бібліотеки мені відкрилася література XVII–XVIII століть — Джонсон, Г’юм, Ґіббон, Поуп. Ці книги були у вільному доступі — не в окремому замкненому сховищі рідкісних видань, а просто стояли собі на полицях, як я здогадувався, від часу першого опублікування. Саме у сховищах Королівського коледжу я насправді пройнявся розумінням історії і власної мови.

* * *

Моя мама, хірург і анатом, змирившись із тим, що я був надто незграбним, щоб ступати її слідами як хірург, мала надію, що принаймні досягну значних результатів на ниві анатомії під час навчання в Оксфорді. Ми займалися розтином трупів, відвідували лекції і за кілька років мали складати випускний іспит із анатомії. Коли вивісили результати нашої групи, я побачив, що моє прізвище розташоване внизу списку. Боячись материної реакції, я вирішив, що за таких обставин мені просто необхідно перехилити чарку. Тож подався до свого улюбленого пабу «Білий кінь» на Броуд-стрит, де хильнув чотири чи п’ять пінт сидру — міцнішого, ніж більшість сортів пива, та й дешевшого.

Коли я, п’яний, викотився з «Білого коня», мене захопила божевільна й зухвала ідея — спробувати компенсувати свої жахливі результати випускних іспитів із анатомії, подавшись на здобуття надзвичайно престижної університетської нагороди — стипендії Теодора Вільямса з анатомії людини. Іспит уже розпочався, проте, сповнений рішучості від кількості вжитого алкоголю, я, похитуючись, ввалився в аудиторію, розташувався за вільним столом і почав розглядати екзаменаційні завдання.

Білет містив сім запитань. Я одразу ж ухопився за одне з них («Чи видозміни у структурі тягнуть за собою функціональні модифікації?») і, не спиняючись, упродовж двох годин писав на цю тему, використовуючи все, що мені було відомо з зоології й ботаніки, щоб зробити якнайповніший огляд. Після того полишив аудиторію за годину до завершення іспиту, знехтувавши рештою запитань. Результати були опубліковані в The Times тих вихідних: я, Олівер Вулф Сакс, здобув стипендію. Усі були ошелешені: як це можливо, щоб людина, яка пасла задніх на випускних іспитах із анатомії, завершила отриманням стипендії Теодора Вільямса? Я не був аж настільки здивованим, адже цей випадок був немовби оберненим повтором того, що сталося під час складання вступних іспитів до Оксфорда. Зазвичай я дуже кепсько складаю іспити, що передбачають однозначні відповіді, гублюся в запитаннях, на які потрібно відповісти «так» чи «ні», проте есеї надихають мене розпростати крила. Стипендія Теодора Вільямса принесла мені п’ятдесят фунтів — цілих 50! Я ще ніколи не тримав у руках стільки грошей водночас. Цього разу подався не до «Білого коня», а до книгарні Блеквелла (що розташована по сусідству з пабом), де за 44 фунти придбав дванадцятитомний Оксфордський словник англійської мови — найбільш омріяну для мене працю у світі. Пізніше, продовживши навчання у медичному виші, я перечитав його увесь, та й зараз я часом полюбляю гортати якийсь із томів перед сном.